Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 65

Бачення світу, яке у такий спосіб, у повному сенсі цього слова, розкривається в літературі, насамперед у поезії, залишило свій відбиток у найрізноманітніших сферах діяльності португальців, головно у сфері, яка нас цікавить передусім: колоніальна експансія. Утім, слід зазначити, що жоден поштовх ззовні не спонукнув би їх усерйоз оволодіти перебігом подій, порушити порядок природи. І в цьому випадку показовою є та різниця, яку можна спостерігати між ними та іншими піренейськими народами. Напористість, з якою Кастилія прагнула централізації, кодифікації, уніфікованості та яка віднайшла своє найкраще втілення у любові до скрупульозних розпоряджень (які можна застосовувати, як уже наголошувалося раніше, навіть під час планування колоніальних міст), пояснюється відсутністю внутрішньої єдності народу та постійною загрозою розвалу країни. Іспанський народ був повинен боротися у межах своїх власних півострівних кордонів із проблемами Арагону, Каталонії, Країни Басків, а також із морисками, причому остання проблема була вирішена не в 1492-му, а тільки в 1611 році.

Тінь імперських амбіції Кастилії нависла над фламандцями та німцями, бургундцями та міланцями, неаполітанцями та сицилійцями, мусульманами Північної Африки й індіанцями Америки та Сходу. Проекція монархії Габсбурґів поза межі країни й океанів обов’язково супроводжується наміром усе врегулювати, принаймні в теорії, якщо не на практиці, шляхом, так би мовити, механічного примусу. Це прагнення до стандартизації, яке є продуктом штучного й не дуже надійного приєднання, або ж раде бажання об’єднати настільки незв’язані між собою частини, можна виразити словам герцога Олівареса, коли він закликав Філіпа IV, короля Португалії, Арагона, Валенсії та герцога Барселонського, «підпорядкувати всі королівства, які входять до складу Іспанії, законам і звичаям Кастилії, оскільки саме у такий спосіб повинен діяти наймогутніший монарх світу». Отже, надмірна любов до уніфікованості та системи — це плід відсутності справжньої єдності.

Під цим кутом зору Португалію можна вважати країною відносно безпроблемною. Її політична єдність оформилася ще у ХІІІ столітті, раніше, ніж у будь-якій іншій сучасній європейській країні, а внаслідок колонізації південних територій, звільнених нарешті від арабів, вона змогла досягти завидної етнічної однорідності. Це своєю чергою дало своє­часний поштовх, здатний об’єднати всі сили заради іншої мети, яка виходила за межі наявної реальності. Це дозволило певним сферам із найвищим рівнем абстракції та стандартизації поступитися на першому плані конкретним та індивідуальним ситуаціям (коли, як то кажуть, «не бачити ліса за деревами»), використати «життєвий практицизм» та «дотримання природних законів», настільки притаманних португальцям протягом всієї їхньої історії.