Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 67

Ці настрої відбились у тексті колективного пасторського послання бразильських єпископів у березні 1890 року, яке перетворилося на майже щире вітання республіканського устрою, впровадженому за чотири місяці до того. Утім, священнослужителі у принципі не могли підтримати ідею відокремлення церкви від держави. У зазначеному документі висміювалися державні міністри, які наказували єпископам додержуватися канонів Трентського собору в своїх парафіях, які забороняли вихід з єпархії без дозволу уряду під страхом оголошення про появу вакантної посади та призначення його наступника органами цивільної влади; які вимагали затвердження світськими властями підручників із теології, за якими мали навчатися учні семінарій; які забороняли звичайним орденам приймати послушників; які відмовляли вікаріям у праві вимагати ослінчик для богослужінь; які встановлювали, кому належить призначати церковних старост. Що ж до наслідків того, що тимчасова й минуща світська влада назначала себе вищою та остаточною, у пасторському посланні зазначено: «Це був такий захист, який душив нас усіх».

Можна додати, що ситуація, за якої всі поспіль священики та миряни підпорядковувались одній і тій самій владі, яка інколи буває капризною та деспотичною, аж ніяк не сприяла зростанню впливовості церкви та певним чином і впливовості християнських чеснот під час формування бразильського суспільства. Погані пастирі, тобто недбалі, жадібні та розбещені, ніколи не були чимось винятковим у нашому колоніальному середовищі. А ті, хто намагався протистояти загальному розслабленню, ледь могли віднайти для цього належні засоби. Більшість із них, мабуть, думали так, як і перший наш єпископ, який казав, що на такій молодій землі «набагато більше вчинків, які слід приховувати, а не карати».

Примітки до розділу 4

1. Інтелектуальне життя в іспанській Америці й у Бразилії

Зникнення архівів деяких університетів, наприклад Ліми та Чукісаки, є причиною відсутності точних даних щодо кількості випускників цих навчальних закладів. Проте не виглядає перебільшенням припущення одного з істориків, який оцінює їхню загальну кількість по всій іспанській Америці в близько 150 тисяч осіб. Точно відомо, що в період із 1775 року до здобуття незалежності університет міста Мехіко підготував 7850 бакалаврів та 473 доктора і ліценціата. Цікаво порівняти цю кількість із уродженцями Бразилії, які протягом того ж самого періоду (1775—1821 роки) здобули вищу освіту в університеті Коїмбри: їх було в десять разів менше, або ж, в абсолютних цифрах, 720 осіб.

Таким само вражаючим є контраст між іспанською та португальською Америками у впровадженні іншого важливого інструмента цивілізації — друкарської справи. Відомо, що вже в 1535 році у Мехіко друкувалися книжки, а через чотири роки там було відкрито контору ломбардійця Джованні Паолі, або ж Хуана Паблоса, який працював перше у німецького друкаря Іоанна Ґронберґера з Севільї. Із Нової Іспанії друкарське мистецтво ще наприкінці XVI століття поширилося й на Ліму: дозвіл на відкриття друкарської майстерні в столиці Перу датовано 1584 роком.