Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 60

Так, на початку минулого сторіччя блискучий спостерігач Вільєна жалівся на те, що під час зведення міста Салвадор португальці обрали обривистий пагорб, «сповнений стількома ущелинами й укосами», коли там, поруч, розташовано місце, «мабуть одне з найкращих у всьому світі для заснування міста, найсильнішого, пречудового та позбавленого тисячі незручностей, яких воно зазнає на тому місці, де перебуває зараз».

Міста, які португальці збудували в Америці, не можна вважати продуктом інтелекту, вони не суперечать картині природи, а їхні силуети переплітаються з лініями пейзажу. Жодного порядку, жодного методу, жодної далекоглядності, завжди ця промовиста недбалість, яку виражає слово «нео­хайність», слово, яке письменник Обрі Белл уважав настільки ж типово португальським, як і «туга». Утім, на його думку, цю недбалість слід розуміти не як відсутність жаги діяльності, а як непорушне переконання, що робити щось просто «не варто...».

Можна додати, що таке переконання зовсім не виражає байдужість або презирство до цього життя й ґрунтується радше на фундаментальному реалізмі, який відкидає перетворення реальності шляхом маревних уявлень чи кодексів поведінки та формальних правил (за винятком випадків, коли ці правила вже стандартизувалися, тобто стали загально­прийнятими, й тому не потребують жодних зусиль чи маневрів). Це переконання — сприймати життя таким, яким воно є, без церемоній, без ілюзій, без нетерпіння, без гніву, проте часто й без радощів.

До цього плаского і необтесаного реалізму слід додати спокусу змалювання низки пам’ятних подвигів португальців часів географічних відкриттів у романтичному дусі, яку ще й сьогодні відчувають деякі історики. Наприклад, порівняно з відчайдушним учинком Колумба, подвиги великого Васко да Ґами, безсумнівно, ґрунтуються на здоровому глузді, уважному до дрібниць, і обачливому та простому розумі. Він подорожував по морях, майже всі з яких були відомі — як зауважив Софус Руге, це було каботажне плавання великого масштабу, — у вже відомому напрямку, а коли йому стало потрібно перетнути Індійський океан, він мав біля себе таких досвідчених лоцманів, як Ахмад ібн Маджид.

Експансія португальців по світу була передусім справою здорового глузду, скромного розуму, розуміння того, що «досвід здобувається спокійно». Здається, що так було від самого початку, незважаючи на той поетичний блиск, яким намагалися обгорнути, наприклад, взяття Сеути. Безперечно, наполеглива відвага, якої рідко буває забагато, — ось спільна риса всіх великих португальських мореплавців за винятком Магеллана.

Португальці дуже рано відчули героїчну велич їхніх подвигів і безумовну й тривалу значущість тієї високої думки, яка їм передувала. Думка, що вони перевершили навіть легендарні подвиги греків і римлян, нав’язувалась як даність у всій літературі XVI сторіччя. Водночас зазначимо, що ця літературна екзальтація зростала мірою того, як усе стрімкіше наближався занепад португальської могутності. Це певний різновид ретроспективного звеличення, використаний у майже педагогічних цілях, який можна знайти, наприклад, на сторінках творів історика Жуана ді Барруша. А «величний й гучноголосий запал» Луїса де Камоенса можна цілковито зрозуміти, тільки якщо, крім «Луізіад», прочитати «Вправного солдата» Діоґу ду Коуту, який малює картину хай і не абсолютно достовірну, але принаймні позбавлену тієї палкої поетичної ідеалізації.