Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 40

Не буде виглядати абсурдним, якщо ми пояснимо подіб­ною обставиною одну характерну рису нашого суспільного життя: вище місце у нашій свідомості зазвичай посідають такі властивості, як уява, фантазія та своєрідність розуму, на противагу проявам розуму практичного й позитивного. Загальний авторитет «таланту», з особливими відтінками, які це слово має в окремих регіонах, передусім у тих, де колоніальне землеволодіння та рабська праця залишили по собі найпомітніший слід, як-от північний схід Бразилії, пояснюється, поза сумнівом, більшою гідністю, яку нібито надає кожній людині будь-яка інтелектуальна праця, порівняно з тими видами діяльності, які вимагають докладання фізичних зусиль.

Інтелектуальна праця, яка не забруднює руки й не виснажує тіло, цілком може слугувати гідним заняттям для колишніх рабовласників і їхніх нащадків. Причому йдеться не про безумовну любов до абстрактних роздумів — насправді, хоча ми й думаємо навпаки, у цілому ми присвячуємо небагато часу інтелектуальним роздумам, — а про любов до пишномовних фраз, до дотепних висловлювань і дошкульних слівець, до блискучої ерудиції, до вишуканого стилю. Аби добре відповідати обраній ролі, навіть не усвідомлюючи цього, ми використовуємо розум як чудову прикрасу чи щед­рий дар, а не як знаряддя для набуття знань або інструмент впливу.

У такому суспільстві як наше, в якому деякі аристократичні чесноти й сьогодні користуються значною повагою, духовні якості не рідко замінюють почесні титули, а деякі їхні матеріальні атрибути, такі як каблучка та диплом бакалавра, цілком імовірно, можуть мати ту ж саму цінність, що й герби аристократів. Проте практичне втілення цих якостей, які займають розум, не займаючи рук, уже за інших часів вважалося прерогативою благородних і вільних людей. Саме тому, здається, деякі професії зазвичай називають «вільними», протиставляючи їх механічній ремісницькій праці, яку виконують представники нижчих класів.

Навіть сам Сілва Лішбоа, який у перші десятиріччя ХІХ століття був видатним поборником нових економічних ідей, не зміг повністю звільнитися від цієї поширеної думки про те, що ручна праця невдячна, порівняно з працею інтелектуальною.

У своїх «Дослідженнях суспільного блага», що вийшли на початку 1819 року, майбутній віконт Кайру намагався показати своїм співвітчизникам, бразильцям або португальцям, що мета економіки полягає не в тому, аби обтяжити суспільство механічною, ручною та важкою працею. І запитував, помилково спираючись на один із уривків з Адама Сміта, що більше сприяє багатству та процвітанню націй і якою мірою: кількість праці або кількість розуму?

У цьому питанні, яке, до речі, фігурує не в згаданому уривку з Адама Сміта, а в, безсумнівно, некоректному перекладі — який насправді радше відбиває думку перекладача, аніж автора оригіналу, — наш економіст рішуче бере бік «розуму». На його переконання, розумові здібності, цілком імовірно, можуть полегшити фізичну працю шляхом «вивченням законів і творінь Господа», аби «люди мали якомога більше багатства, докладаючи при цьому якомога менше зусиль».