Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 39

Серед різних аспектів буття бразильського колоніального суспільства саме хатнє сімейне життя якнайменше наражалося на той руйнівний вплив, який атакував його з усіх боків. Завжди занурена у себе, не здатна піддаватися жодному зовнішньому тиску, сімейна спільнота трималася невразливою до будь-яких обмежень чи розхитування. У своїй безпечній ізоляції родина могла зневажати будь-який верховний принцип, який міг би похитнути або придушити її.

У подібному середовищі батьківська влада потенційно необмежена, і не існує багато гальм, які могли б пом’якшити її тиранію. Нерідко спостерігалися такі випадки, як у родині Бернарду Вієйри ді Мелу, який, запідозривши невістку в подружній зраді, присудив її до смерті на сімейній раді та наказав виконати вирок. При цьому правосуддя не зробило жодного кроку, аби запобігти вбивству або покарати винного, незважаючи на розголос, який надав цій справі сам злочинець.

Отже, родинний осередок перетворюється на настільки могутнє та вимогливе угруповання, що його тінь переслідує людей, навіть коли вони перебувають далеко від сімейного вогнища. Домашнє та приватне завжди переважає тут над державним. Ностальгія за подібною компактною організацією, єдиною й непохитною, де за найважливіші визнаються родинні й приватні цінності, не могла не позначатися на бразильському суспільстві, на бразильському громадському житті, на всіх сферах діяльності в Бразилії. Являючи собою, як було зазначено вище, єдиний прошарок, де принцип авторитету є беззаперечним, колоніальна родина породжувала найприроднішу ідею влади, поваги, покірності та згуртованості між людьми. У результаті в усіх аспектах суспільного життя переважали почуття, властиві домашній спільноті, яка за своєю природою є індивідуалістичною та аполітичною, відбувалося захоплення громадської сфери сферою приватною, захоплення держави родиною.

Із занепадом старої системи землевикористання та майже одночасним розвитком міст, прискореним завдяки перенесенню до Бразилії португальського королівського двору в 1808 році та наступному проголошенню незалежності, великі землевласники почали суттєво втрачати своє відокремлене й привілейоване становище. З’явилися інші заняття, що претендували на подібну шану, причому суто міські, як-от політика, державна служба та «вільні» професії.

Цілком зрозуміло, що подібною діяльністю мали займатися передусім представники еліти, яка складалася з власників великих земельних угідь і плантацій. Миттєво переселившись до міста, ці люди принесли із собою менталітет, упередження та, наскільки це можливо, триб життя, з давніх-давен притаманні їхній первісній сутності.