Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 41

Баіянський економіст був не в змозі втелепати, чому бучно оспіваний «розум» його співвітчизників не може створити чуда у збільшенні матеріальних благ, які зазвичай приносять народам багатство та процвітання. Таким є стислий зміст цієї ідеї, яку він викладає у своїй книжці, намагаючись виправити або довершити думку шотландського фахівця. Йому й на мить не спадає на думку, що особливою властивістю цього обожнюваного «розуму» є те, що це розум напоказ, який існує лише у протиставленні з фізичною працею, через що й не може ані скасувати, ані доповнити її. Урешті-решт, у суто аристократичному та індивідуалістському суспільстві розум відповідає потребі, яку відчуває кожен індивідуум, відрізнятися від собі подібних якоюсь очевидно вродженою та неминущою чеснотою, яка під цим кутом зору уподібнюється великоможному походженню.

«Розум», який повинен був становити фундамент системи, запропонованої Сілвою Лішбоа, за своєю суттю глибоко антисучасний. І дійсно, не існує нічого більш протилежного сенсу всієї економічної думки, породженої індустріальною революцією та спрямованої на подальше використання машин, аніж той пріоритет деяких суб’єктивних чинників, несумісних із законами механіки та математичними термінами. «Машина, — зауважує розумний спостерігач, — вимагає адаптувати працівника до своєї праці, а не адаптувати працю під працівника». Отже, такі головні чесноти ремісницького виробництва, як художній смак, вправність, особистий почерк, відходять на другий план. Сфера індивідуальної творчості та винахідливого генію здебільшого обмежується, наскільки це взагалі можливо, поступаючись місцем увазі до всіляких дрібних деталей, що супроводжують процес виробництва. Найкращий вияв подібна тенденція, безсумнівно, знайшла в таких сучасних системах раціональної організації праці, як тейлоризм і практика Форда, ідеал яких — цілковита втрата індивідуальності працівника.

Зрозуміло, якщо й існує дещо майже несумісне з безособовою «не розумовою» діяльністю, яка накладає дедалі чіткіший відбиток на функціонування сучасної економіки, то це дещо треба шукати у тому декоративному й показному розумі, притаманному тогочасним бразильцям, яким так захоплювався Кайру. Також здається беззаперечним, що автор «Досліджень суспільного блага» всупереч своєму ставленню до британських економістів, якщо й посприяв реформуванню бразильських економічних ідей, то тільки зовні й дуже поверхнево. Можна сказати, що в 1819 році він уже був людиною минулого, яка взяла на себе завдання за будь-яку ціну завадити знищенню системи понять і трибу життя, які у той чи той спосіб були притаманні нашому сільському та колоніальному минулому.

Подібна думка надзвичайно чітко відображається в його філософських поглядах, його колінопреклонінні перед владою та насамперед у його баченні громадського та політичного суспільства, яке він вважає певним продовженням або розширенням домашнього осередку. Ця думка лейтмотивом проходить крізь всю його працю. «Основний принцип політичної економіки, — наголошує він, — полягає в тому, що найвищий керівник кожної нації повинен вважатися головою, або патроном, великої родини і через те захищати всіх її громадян як своїх дітей і соратників заради загального добра... Що більше державний діяч матиме батьківських рис, — додає він, — і що наполегливіше докладатиме зусиль задля реалізації своєї благородної й доброчинної місії, то справедливішим і могутнішим він буде, покірність громадян буде добровільною й сердечною, а почуття задоволення народу — більш щирим і безмежним».