Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 21

* * *

Одним із наслідків рабства та гіпертрофії сільськогосподарської праці на латифундіях у структурі бразильської колоніальної економіки була практична відсутність будь-яких серйозних зусиль в інших сферах виробництва, спрямованих на співпрацю, на відміну від того, що відбувалося в інших країнах, у тому числі в іспанських колоніях в Америці. У Бразилії майже не було нічого подібного до того, про що пише один перуанський історик щодо процвітання об’єднань ремісників-механіків, які існували вже в перше століття завоювання Ліми, з усіма їхніми присяжними наглядачами й податковими інспекторами, тарифами щоденної оплати, іспитами на відповідність посаді, реєстрацією, обов’язковим відпочинком по неділях і благодійними фондами взаємної допомоги у різних ремісницьких спілках. Ще й сьогодні відомий статут об’єднання срібних справ майстрів Королівського міста, рукопис якого зберігається в Громадській благочинній спілці перуанської столиці. Ці ремісники, у своїй більшості індіанці та метиси, мали власну каплицю в лівому нефі собору Святого Августина. Організація встановила досконалу систему винагороди та пенсій за віком для сімей членів об’єднань. У 1578 році у каплиці Святого Кріспіна та Святого Кріспініана чоботарі та шкіряники заснували власне об’єднання. Там вони проводили свої наради та свята. Як і в Бразилії, але у набагато більших масштабах назви ремісничих об’єднань отримали вулиці та площі, на яких були зосереджені лавки й іноді помешкання їхніх членів: ґудзикових справ майстри, забійники, майстри з виготовлення циновок, майстри з виготовлення ковдр і покривал, продавці готового плаття, шинкарі, капелюшники (які виготовляли фетрові капелюхи із вовни вікуньї або брилі із волокон хіпіхапи), майстри з виготовлення шпаг, гітарних справ майстри, олійники, миловари та ковалі. Також вистачало лимарів, у більшості своїй білих, індіанців і метисів, а негри й мулати, як правило, працювали хірургами й цирульниками. За ними йшли об’єднання майстрів з виготовлення сідел і виробників запряжних прикрас і збруї, плавильників, майстрів з чорного дерева, теслярів, містобудівників, каменярів, шкіряників, дубильників шкіри, виробників свічок, майстрів із виготовлення рукавичок, чоботарів, які шили м’яке жіноче взуття, кравці або шевці (останні були білими, їхнє братство базувалось у Сан-Франсіско Гранде), кондитерів і пиріжників. Ці об’єднання, остаточно організовані доном Франсіско де Толедо, протягом багатьох років були для віце-ко­ро­лівства гарантією процвітання, багатства й стабільності, попри мінливість гірничої галузі та занепад іспанської колоніальної імперії.