Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 20

Корона також інколи без вагань пом’якшувала завзятість деяких службовців, які виступали найзатятішими супротивниками зазначеної вище тенденції. Так, наприклад, сталося, коли у 1731 році губернатор Пернамбуку видав наказ про призначення на посаду прокурора бакалавра Антоніу Феррейри Кастру, незважаючи на те що новопризначений був мулатом. Оскільки, як зазначається у наказі короля Дона Жуана V, «той недолік, що у нього темна шкіра, не заважає йому посісти цю посаду. І ми застерігаємо Вас через цю обставину звільняти призначеного мною бакалавра, аби просунути й зберегти на посаді людину без освіти, яка за законом ніколи не могла б обійняти цю посаду, якщо на неї претендує освічений бакалавр».

Необхідно визнати, що подібні вільності не були загально прийнятними. У будь-якому разі «расистська» нетерпимість, як сказали б сьогодні, ніколи так і не перетворилася, принаймні зовні, на визначальний чинник для вживання заходів, які дозволяли закріплювати деякі конкретні посади тільки за білими людьми. Набагато значущою від подібної расової нетерпимості була ганьба, яка традиційно асоціювалася з виконанням певних видів так званої брудної праці, котрою змушені були займатися раби й котра поширювалася не тільки на того, хто займався цією працею, а й на його нащадків. Саме цією, більш ніж будь-якою іншою, причиною пояснюється надзвичайна важливість, якої завжди набувало для португальців походження.

Також немає іншого правдоподібного пояснення тому фактові, що індіанці та метиси мали право на ті види роботи, виконання яких за законом було заборонено неграм і мулатам. Визнання громадянської свободи індіанців, навіть коли йшлося не про що інше, як про «опікувану» або «підопічну» свободу, згідно з хитромудрою дискримінацією юристів певним чином дистанціювало їх від соціального ганебного клейма, пов’язаного з рабством. Цікаво зазначити, як деякі характеристики, які традиційно приписуються бразильським індіанцям і які несумісні з рабством, а саме їхнє «ледарство», їхня неприязність до дисципліни, їхня «непередбачуваність», їхня «нездержливість», їхній неприхований потяг до радше хижацької, ніж продуктивної діяльності, чудово відповідають традиційним стандартам життя аристократії. І мабуть, саме тому, намагаючись передати у національних термінах середньовічну тематику, притаманну європейському романтизмові, такі письменники ХІХ століття, як Ґонсалвес Діас і Аленкар, закріпили за індіанцями традиційні чесноти старовинних ідальго та кабальєро, тоді як негри повинні були задовольнятись у найкращому разі роллю покірної або бунтівної жертви.

Замість того, аби засуджувати змішані шлюби між індіанцями та білими, португальський уряд неодноразово намагався заохочувати їх. У широко відомому указі від 1755 року зазначалося, що у подібних випадках подружжя «не покриваються жодною ганьбою, а навпаки, є придатними для призначення на різні посади у містах, де вони проживають. Це ж саме стосується й їхніх дітей і нащадків, які навіть матимуть привілейоване право для одержання будь-якої посади, почесті або сану без жодних обмежень. При цьому під загрозою тюремного ув’язнення суворо заборонялося називати їх кабокло або іншими подібними найменуваннями, які можна оцінити як образливі». Негри та нащадки негрів досі були приречені, принаймні згідно з деякими офіційними документами, до непрестижної праці, negro jobs, або ж негритянської праці, яка принижує як людину, котра виконує цю працю, так і всіх її нащадків. Настільки, що указом від 6 серпня 1771 року віце-король Бразилії наказав звільнити з посади голови капітанства одного індіанця, оскільки він «проявив такі низинні почуття, що одружився з негритянкою, заплямувавши свою кров цим союзом, унаслідок чого став непридатним обіймати зазначену вище посаду».