Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 18

До цього слід додати, що існував інший, досить типовий бік їхньої надзвичайної соціальної гнучкості: повна або майже повна відсутність серед португальців будь-якої расової зверхності, принаймні цієї впертої та ворожої до будь-яких компромісів, яка притаманна північним народам. Ця риса національного характеру, яка зближає їх з іншими народами латинського походження, а надто з африканськими мусульманами, легко пояснюється тим, що на час відкриття Бразилії португальці в етнічному плані вже були частково неоднорідні. Навіть за наших часів антропологи підкреслюють, що португальців можна за національними відмінностями відрізнити від їхніх власних сусідів і братів — іспанців, — оскільки в їхніх жилах тече негритянська кров. До цього можна додати, що корінне населення Східної Африки вважало їх майже собі подібними та поважало набагато менше, ніж інших європейців. Так, стверджують, що на позначення різних народів Європи, у мові суахілі завжди розрізнюють: європейці та португальці.

У нашому випадку Бразилія не представляла собою нічого нового. Змішування з кольоровим населенням широко розпочалося у самій метрополії. Уже до 1500 року завдяки праці негрів, привезених із заморських володінь, у королівстві стало можливим збільшити площу оброблюваних земель, вирубати хащі, осушити болота та розорати цілину, що дозволило заснувати нові поселення. Негайна користь від їхньої праці призвела до безупинного зростання попиту до таких засобів матеріального прогресу у країні, в якій дедалі зростало презирливе ставлення до брудної праці.

Жаління такого собі Ґарсії де Резенде, висловлені близько 1536 року, здається, чудово відображають тривогу, яку серед розсудливих людей викликало це мовчазне й таємне вторгнення, що загрожувало розхитати расові підвалини, на яких традиційно ґрунтувалося португальське суспільство:

Рабів у королівстві прибуває, Місцевих меншає від того повсякчас, Як буде так, то я спостерігаю — Їх буде значно більше, аніж нас.

Пер. Л. Губарєвої

У вже згаданому нами листі від Кленардо до Латонія, написаному в ту ж саму епоху, розкривається, як у Португалії катастрофічними темпами зростала кількість рабів. Будь-яка праця виконувалася неграми або полоненими маврами, які якщо й відрізнялися чимось від тяглової худоби, так тільки зовнішністю. «Я думаю, — зазначав він, — що в Лісабоні рабів і рабинь більше, ніж португальців». Важко було знайти помешкання, в якому не було принаймні однієї негритянки. У заможніших людей були раби обох статей, а деякі мали неабиякі прибутки від продажу дітей рабів. «Я навіть почав думати, — підкреслює цей гуманіст, — що вони розводять рабів так, як інші розводять голубів для продажу на ринку. Їх не тільки не збурює розбещена поведінка рабинь, вони навіть сподіваються на щось подібне, бо плід немов сам виходить з живота: ніби й сусід не винен та й я не знаю, хто з африканських рабів може заявити на нього права».