Читать «Капітан піратів Поль Джонс» онлайн - страница 11

З цими словами Сортон кинувся на Девіда і схопив його за барки.

— Чого вам треба? — спокійно промовив той. — Чи не збожеволіли ви часом? Що я маю спільного з отим англійським військовим кораблем, про який ви розповідали? Якщо навіть ви й вважаєте мене за капітана згаданого корабля, то чи ж можна припустити, ніби я збираюся тут когось пограбувати чи вбити? Ми ж не в Америці.

— Не чіпайте його, — вигукнув Блеверпул, звертаючись до Сортона. — Це вже занадто. Ви верзете дурниці! Зроду-віку в Кумберленді не було грабіжників.

— А якщо він і справді пірат? — запитав Ральф, міцно тримаючи Девіда своїми могутніми руками.

— Хіба цей юнак схожий на пірата? — відповів Блеверпул. — Відпустіть його, а то ще ненароком задушите.

— Ні, тримайте його міцніш, — втрутився переляканий Вілбі. — Сьогодні пополудні по Уайтхейвену рознеслася чутка, ніби якийсь невідомий корабель затримав рибальський баркас. Не знаю, чи правда це. Дехто навіть сміється з цього поголосу. Бо ж хто зважиться чинити розбій у наших водах? Але що жодного англійського військового корабля немає зараз на всьому узбережжі, крім двадцятичотиригарматного фрегата його королівської величності — «Селезня», який об'якорився на уайтхейвенському рейді, я напевно знаю, мені говорив про це сам капітан Пленкетт. Якщо цей парубійко справді моряк, а Ральф Сортон таки бачив великий парусник, з якого висадилася на берег команда, якщо навколо будинку вештається всякий набрід, то можливо, що й цей ваш гість — якийсь писар чи інтендант з піратського корабля. Правда, я не вірю ніяким теревеням про піратів, бо вже одна їх поява тут була б нечуваним зухвальством, за яке вони вже завтра гойдалися б на шибениці. Я член тутешнього магістрату і вимагаю від вас, добродію, щоб ви сказали нам всю правду, — чванькувато звернувся Вілбі до молодого моряка. — Що вам відомо про цю банду і яке відношення ви маєте до неї?

— Насамперед, — промовив Девід, поглядаючи на Ральфа, — прийміть руки, бо це вже починає мені набридати та й боляче стає. — В його погляді й голосі відчувалася така владність, що пальці Сортона мимоволі розтулилися. — Щождо вас, пане Вілбі, то скажу вам правду. Я справді з того військового корабля, що став сьогодні увечері на уайтхейвенському рейді, і прибув сюди разом з командою, про яку розповів молодий чоловік. Проходячи повз цей дім, я випадково побачив крізь вікно сцену, яка зацікавила мене, і завітав сюди, як бачите, мене тут дуже приязно зустріли.

— Яку посаду ви займаєте на кораблі? — якомога зневажливіше запитав Вілбі.