Читать «Капітан піратів Поль Джонс» онлайн - страница 9

Господиня була зворушена. Моллі пильно поглянула на молодого гостя. Той заходився біля наїдків та напитків і не брав досі участі в розмові. Лише в цю мить, звівши очі, байдуже запитав:

— А що ж сталося з старим садівником?

— Помер, помер, — відповів Блеверпул. — Два роки тому я відвідав Арбейленд, був на могилі чесного Неда і згадав багато хорошого про нього.

Почувши ці слова, Вілбі знову зазирнув у папірець.

— Так я й знав, — вигукнув купець, — тут написано: кровожерливий лиходій доводиться сином якомусь садівникові, що жив і помер в Арбейленді. Яка ганьба для Сполученого Королівства, що на його території народилася така потвора! За голову цього розбійника призначено винагороду в тисячу фунтів.

— І все ж, кажу я вам, це неправда, — пристрасно промовила Мері. — Я не вірю, щоб він став на хибний шлях!

— Ви не знаєте людей, шановна, — відповів купець. — До того ж ви самі сказали, що цей хлопець нікчема.

— В усякому разі він був одчайдушний шибайголова, якому дуже легко було потрапити на шибеницю, — пробурмотів Блеверпул.

— Я б залюбки заробив цю тисячу фунтів, — вигукнув штурман, вдаривши кулаком по столу.

Почувши ці слова, Блеверпул і Вілбі засміялися. Купець вказав очима на пляшку ялівцівки, з якої добряче хильнув молодий гість.

— Навряд чи здатні ви на це, чоловіче добрий, — промовив він. — Вам швидше пощастить полонити якесь гарненьке дівча, ніж пірата. Проте добрі наміри теж заслуговують на визнання і, господом богом клянуся, хоч який я вбогий, але залюбки віддав би тисячу фунтів за те, щоб цей кривавий пес був уже в наших руках.

— Ну, що ж, пане, — зауважив Девід, — якщо син садівника Поль Джонс і отой хоробрий морський пірат — одна й та ж людина, то ви, можливо, матимете ще таку нагоду. Адже він, як свідчить пані Мері, називав красуню Моллі своєю нареченою і обіцяв приїхати по неї. Поль Джонс не з тих, хто забуває свої обіцянки. А що як він справді з'явиться сюди і забере з собою дівчину?

— Доки в Англії є поліція і кати, цього не трапиться, — відповів Вілбі. — І все-таки я багато дав би, щоб Блеверпул ніколи не зустрічався з цим негідником.