Читать «Капітан піратів Поль Джонс» онлайн - страница 12

Я не зобов'язаний відчитуватися перед вами.

Як зветься корабель?

— «Мисливець». Це двадцятигарматне судно.

— Щось я не чув досі цієї назви.

— Нічого дивного, промовив Девід. — Це ж не англійський корабель.

— Не англійський! — аж сіпнувся Вілбі. — Кому ж він належить?

— Сполученим Штатам Америки, — невимушено кинув Девід.

Уайтхейвенському купцеві раптом забракло слів. Він мовчки підвівся. На обличчі його відбилися переляк і невіра. Вілбі пильно дивився на чужинця, намагаючись зрозуміти, чи не жартує він часом. Вілбі ладен був уже розгніватися за такий недоречний жарт, але раптом йому спало на думку, що все це може бути правдою, і серце в нього стиснулося від переляку. Недарма ж він відчував якийсь дивний острах перед цим юнаком, майже підлітком.

— Американець! Пірат! — тільки й вимовив нарешті він. — Чи знаєте ви, добродію, що поширювати такі чутки є вже злочин і що зі мною жарти погані?

— А я й не жартую, — відповів Девід, підводячись з крісла і кидаючи сигару. — Повторюю: «Мисливець» з'явився в цих водах для того, щоб помститися за всі вбивства і знущання, яких ми зазнали від англійців. Невже ви, панове, зробивши нам безліч небажаних візитів, не визнаєте за нами право хоч один раз відвідати вас? Скажіть-но, пане Вілбі, хіба ж це справедливо?

Купець зібрав усю свою мужність, на яку він тільки був здатний, і, заїкаючись, пробелькотів:

— Якщо це правда, що ви заколотник, то… то я… заарештую вас.

— Так, це правда, — вигукнув Девід, — як і правда те, що завтра з першим промінням сонця Уайтхейвен з усіма його кораблями буде охоплений полум'ям.

— Душогуб! — заверещав купець диким голосом, згадавши власні кораблі, будинок, гроші. — Сортон, допоможіть мені заарештувати його!

— Ви збожеволіли, — спокійно відповів Девід. — Цей будинок оточений матросами з «Мисливця». Всякий, хто наважиться затримати мене, швидко переконається, що зробити це не так-то вже й легко.

З цими словами молодий моряк без особливих зусиль звільнився від цупких рук Ральфа, який знову схопив був Девіда за барки, виконуючи наказ Вілбі. Коли ж Сортон вдруге кинувся на Девіда, той вихопив пістолет і спрямував його на Ральфа.

— Ще один крок, і я відправлю вас на небо, хоч мені й не хочеться вбивати беззбройних людей.

— Схаменіться, схаменіться, — закричала Моллі, заступаючи Ральфа. — Ради бога, не чіпайте цього моряка, він не зробить нам нічого злого.

— Чоловіче, — промовив Блеверпул, який досі не міг нічого второпати, — якщо ви хочете вчинити гріх і цим накликати на свою голову прокляття, коли ви справді переслідуваний законом злочинець, то беріть усе, що ми маємо, але не проливайте даремно крові.

— Пане Блеверпул, — відповів з посмішкою Девід, простягаючи господареві руку, — я не злочинець і не душогуб. Я прийшов до вас в ім'я давньої дружби, для того, щоб виконати свою обіцянку.

Блеверпул пильно подивився на нього і, сповнений якогось дивного передчуття, запитав:

— Хто ви, пане?

— Запитайте Моллі, запитайте свою господиню, — відповів Девід. — Мені здається, вони пізнали мене.

— Поль Джонс, — аж скрикнув Блеверпул. — Боже милосердий! Чи ж можливо це! Ви… ви! Маленький хлопчик Джон Поль, син чесного Неда, син мого давнього друга, шотландець! 1 ти здійняв руку на батьківщину, ти… ти…