Читать «Капітан піратів Поль Джонс» онлайн - страница 13

— Не злочинець! — з притиском промовив Девід. — Присягаюся богом, я не вчинив жодного злочину, а совість моя чистіша, ніж у всіх ваших лордів адміралтейства, разом узятих!

— Нещасний бідолаха Нед! — стиха промовив Блеверпул. — Що ти сказав би, коли б побачив зараз свого сина?

— Він благословив би мене, — в словах юнака бриніла гордість, — благословив би за мою боротьбу проти тиранії і кривди, пишався б з того, що ви призначили винагороду за мою голову. «Розбійники! Заколотники!» — які гучні слова! Ви називаєте так усякого, хто наважується розірвати свої кайдани. Це стара пісня, якої ви співаєте ось уже кілька століть. Як шотландець я ненавиджу вас, жителів півдня. А взагалі, яке мені діло до мого походження? Душею й тілом я відданий боротьбі за свободу. Мені хочеться, щоб моє ім'я прогриміло по всіх усюдах, щоб ним у Лондоні лякали неслухняних дітей.

Вій промовив це з веселою посмішкою, але разом з тим в його словах відчувалася така сила, що ніхто не наважився заперечувати йому. Раптом Девід підійшов до обох жінок і ніжно взяв їхні руки в свої.

— Мері Блеверпул, так, це ви. Ваше лагідне обличчя зовсім не змінилося. Як часто ви давали чогось попоїсти бідному Полеві, коли він голодував! Як часто ви втішали його, коли він сумував, що в нього немає матері! Чи пам'ятаєш ти, Моллі, — глянув на дівчину Девід, — як часто я носив тебе на руках, як ти плакала, прощаючись зі мною? Я обіцяв тобі повернутись, коли виросту й розбагатію. І ось я тут, Моллі. Мені здається, пан Вілбі нічого не має проти того, що я виконав свою обіцянку.

— О пане, пане, — боязко промовила Моллі, поглядаючи на Ральфа Сортона, що втупився поглядом у вікно, за яким виднілися дикі обличчя.

Вілбі тихо наблизився до дверей і вже збирався непомітно вислизнути з кімнати, коли Поль Джонс помітив його.

— Не робіть дурниць, — сказав він, — мої люди оточили будинок, втекти вам не вдасться. Ви мій полонений, добродію, з більшим правом, ніж я нещодавно був ваш. Але за своє життя не турбуйтеся, воно в безпеці. Якщо ж ви зробите хоч один крок за поріг — ваша доля буде вирішена.

— Чого вам треба від мене? — тремтячим голосом запитав купець.

— Про це буде розмова потім, — відповів Джонс. — Любий друже, — звернувся він до мовчазного Блеверпула, — виконайте моє прохання: відвідайте мене на борту «Мисливця», який об'якорився до ранку під самісінькими прибережними скелями. Після всього, що сталося, я не можу лишити вас тут. І це не тільки з метою запобігти зраді, а й в інтересах вашої власної безпеки.

— Може, ви маєте на думці вивезти нас до Америки чи навіть продати в рабство? — боязко запитав Блеверпул. — Невже ви хочете занапастити давнього друга вашого батька?

— Швидше я ладний занапастити себе, — урочисто промовив Джонс. — Присягаюся, завтра ви будете на волі. Мері, Моллі і Ральф Сортон теж підуть з вами.

— А коли я не хочу? — задиркувато кинув Ральф.