Читать «Капітан піратів Поль Джонс» онлайн - страница 10

— Просто не віриться, — зауважив господар. — Ні, це просто неймовірно. Поль був слабосилий, майже хирлявий хлопчисько, тому навряд чи виявився він придатним до морської служби. Повинно було б статися справжнє чудо, щоб з нього вийшов такий непереможний пірат, перед яким тремтять усі душогуби. Ні, якби йому поталанило, то він, мабуть, став би штурманом, як оцей молодий чоловік. Та кілька років тому до нас дійшла чутка, ніби він уже спочиває на морському дні.

В цю мить знадвору постукали так сильно і нетерпляче, що на подвір'ї завалували собаки. Потім розчинилися двері і стривожений голос запитав, чи дома Блеверпул.

— Якщо він дома, я хочу поговорити з ним, — промовив той же голос. — Я мушу поговорити з ним ради нього самого. Мені байдуже, хто гостює в його домі.

І, не чекаючи запрошення, в кімнату квапливо увійшов молодий чоловік. Господар глянув на нього осудливо, але це не справило на юнака ніякогісінького враження.

— Я знаю, що прийшов невчасно, — одразу почав він, — але нічого не вдієш. Я хочу застерегти вас і допомогти в разі потреби. Я прямо з Уайтхейвена. Сьогодні ввечері я помітив на морі великий корабель, що наближався до берега.

— Ну, їй-богу, пане, яке мені діло до того вашого корабля, — вигукнув, сердито посміхаючись, Блеверпул. — Оце й уся ваша приголомшлива новина?

— Слухайте лишень далі. Коли корабель наблизився до берега, я зміг добре розглядіти його високі щогли і оснастку. Це був військовий парусник. Він плив під англійським прапором. З корабля спустили бот, повний людей. Був якраз приплив, і бот зник за скелями. «Ось воно що, — подумав я, — ці розбишаки, так і дивись, висадяться на берег раніше, ніж їхній корабель кине якір в Уайтхейвені». З тим я й подався до вас.

— Я був би вам дуже вдячний, коли б ви пішли собі додому, а не до мене, пане Ральф Сортон, — ущипливо промовив господар.

— У мене були деякі справи, тому дістався сюди так пізно, — зніяковів Ральф. — Я дуже здивувався, коли помітив під вашими вікнами трьох матросів. Я нишком наблизився до них і почув, що вони про щось радяться. Через деякий час вони кудись пішли.

Блеверпул повільно підвівся з місця, спершись руками на стіл. Його сірі очі гнівно виблискували. Вдаривши кулаком по столу, він сказав:

— Пане Ральф Сортон, не суньте свого носа у чужі справи. Чи чули й бачили ви те, про що розповідаєте, не знаю, але вас я бачу наскрізь. Ви хочете без моєї згоди вдертися у мій дім і перешкодити моїм намірам. Та ви самі зараз пересвідчитесь, як я додержав свого слова. Ви бачите в цій кімнаті пана Вілбі з Уайтхейвена, шанованого й добропорядного чоловіка, який сватається до Моллі. Такий зять мені до вподоби. Я обіцяв йому віддати за нього Моллі. А зараз, пане, наставте вуха і послухайте, як вона дасть свою згоду.

— Заради всього святого, стійте, — вигукнув Ральф, міцно стискаючи простягнену до Моллі руку господаря. — Не час тепер думати про заручини. Присягаюся, вам загрожує небезпека. Ваш будинок оточений непевними людьми, а оцей юнак, оцей безсоромний зайда, хоч на перший погляд він здається порядною людиною, мабуть, їхній ватажок. Про це свідчать слова одного з цих розбійників. Я чув, як він, страшенно лаючись, сказав: «І чого це наш капітан так довго сидить з тими триклятими англійцями! В мене вже руки сверблять перерізати їм усім горлянки». Я раджу вам, пане Блеверпул, негайно зачинити всі двері, погасити світло і взяти цього парубійка заложником!