Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 67

Перед розгубленим хлопчиком вихором закрутився зелений стовп. Вітрові хвилі, мов пелюшки, розвернулися — з них вийшов чоловік. Молодий, високий, гнучкий. Кінчики тонких вусиків підвернуті догори. Волосся прилизане. Брови прямі, чорні. Холодні очі молодика блищали, як відполіровані обсидіани. Ногу відставив і грайливо хитає нею. Хитрувато поглядає на нього, Мишка.

— Дядечку, ви хто? — з трудом відтягнув слова хлопчик.

— Угадай.

— Не знаю. Раніше я вас не бачив.

— Тоді узнай за моїм убранням. (Молодик театрально обкрутився на високих закаблуках.) Хто так одягнений? Пригадав? Ні? Швидше думай!

— На вас класна вдяганка. Але надто яскрава. У нас чоловіки так не ходять. А ви вбрані у жовтий комбінезон та яскраво-зелений плащ, — розтягував слова здивований украй Мишко.

— Уже тепліше. Пригадуй: у кого жовте черево? Га? — молодик сміхотливо примружив ліве око.

— Жовтопузик, — прошепотів розгублений Мишко і радісно скрикнув: — Ви — Жовтопузик? Або правильніше…

— Досить управлятися в кличках. Називай мене просто, але чемно — Князь. І на «ти». Затямив?

Молодик узявся у боки, випнув синю нижню щелепу.

— Княяязь, — протягнув Мишко. А про себе подумав приказкою, яку частенько згадувала мама: «Хай буде гречка, тільки б не вийшла суперечка».

Князь спохмурнів:

— Міг мене взнати, коли я висунув голову із зела, щоб кокнути чорноперого.

— Ти негарно вчинив, — стягнув Мишко докупи біляві брови й осудливо блимав із-під них сірими очима.

— Но, но, — утихомирював його Князь. — Я рятував своїх дітей, своє гніздо. Загалом, усе це я вчинив для тебе.

— Я не просив убивати пташку, — відрізав Мишко.

— Згоден, не просив. Але ж потрібно було з його голови дістати штукенцію.

— Яку ще штукенцію? Князю, ти дорослий, але смішний фантазер.

Князь зблід. Наблизив упритул до хлопчика своє обличчя і прошипів:

— Мені не подобається твій тон, хлопче. Ніколи не забувай, що я змій. Мудрий і всезнаючий.

Молодик випнув синю щелепу і застиг із кам’яною зарозумілою пикою. Мишкові кортіло шпигонути хвалька образливим слівцем. І він доклав неймовірних зусиль, щоб стримати себе. Але Князь полагіднішав.

— Не ображайся, малий. Краще згадай сцену біля печери. А саме, коли скіфи не виявили серед знайдених речей шапки Арпоксая.

Для Мишка не складало труднощів відтворити у пам’яті незабутні хвилини. Адже він тоді так багато узнав. Хлопчик із задоволенням пригадував:

— Мадій всім нагадав історію Скляної Гори. Я її з великим інтересом слухав. Хоча Скіл не раз утручався й заважав Мадію.

Князь махав руками, які щільно облягало жовте еластичне трико:

— Далі, далі.

— А далі всі побачили Скляну Гору. Спочатку вона скидалася на світлу риску, проведену від моря до неба. А потім риска стала грубшати і перетворилася на Гору.