Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 65

Він ліг на Вовка і звісив набік голову. Його волосся куйовдилося від лету, а серце переповнювали радісні емоції.

Вовк кружляли над Каркідою. У його центрі, як і здогадувався Мишко, розкинувся майдан. По периметру майдану стояли красиві, переважно білі будинки. Від майдану, немов від сонця, відходили променями вузькі вулички. Чим далі від центру, тим будиночки були убогіші й менші. Ще дальше будиночки змінилися напівземлянками і землянками, покрівля на яких збігалася із землею. Мишко побачив кілки з людськими головами, що гнили, та з чорними і жовтими черепами. Розглядати місто у нього відпала охота. Він перевів погляд на море. Через ранкову млу море здавалося білою, з одноманітним краєвидом пустинею.

Мишко, щоб себе розважити, розбив видноколо на сектори. З одного боку (сектор А) біліло плесо моря, з другого (сектор Б) голубів сонний степ. Хлопчика зацікавив сектор Б. Він зсунув докупи брови і пильно вдивлявся у далечінь. І не даремно. Зірким поглядом дещо цікавеньке надибав. А саме гостроверхі намети, що виднілися ген-ген у степу. «Там скіфи. Напевно, дружини і діти вояків, що нишпорять у Каркіді, шукають шапку Арпоксая», — шепотів збуджений хлопчик.

Несподівано Вовк завис на одному місці. Неповнолітній вершник завмер і перестав дихати. Він уже знав: якщо літак зупиниться, то почне падати. Але реактивне серце набирало обертів. Ось Вовк розвернувся. Тепер його курс пролягав до сектора Б.

Степ Таврики скіфської доби

Великі чотириногі тварини просипалися після короткого нічного перепочинку. Спочатку потягувалися, потім хрокали, мукали, мекали, іржали. Тварини шанобливо вітали того, Хто Літає Степом вдень і вночі. Після священного ритуалу тварини заходили у високу росяну траву.

Он дикі коні. Вони мишастої масті, а на спині темна смуга. З висоти не видно, який кінь, — високий чи низький. Та Мишко вже знав — тарпан низькорослий. Плямисті олені гордо тримають голови. Ой, що за звірі підкрадаються до оленів. Мишко нетерпляче гецав, тис усією своєю вагою на Вовка. Хай той знизить висоту. Враз Вовк провалився у повітряну яму. А потім застиг на одному місці. «Молодчина», — похвалив Мишко звіра і покошлатив йому загривок.

Він очам своїм не повірив. «Леви? На Кримському півострові раніше жили леви?».

Вовк плавно пролітав над двома хижими кішками. Гриваста закинула руду голову і ревнув. А менша, без гриви, ліниво прогнула хребет. Наполохані олені понеслися світ за очі.

«У степу надзвичайно цікаво, — роздумував Мишко. — Ондечки бродять тварини, що носять розкішні, мов корони, роги. Серед них олені, тури, зебри, інші парнокопиті. Степ Криму за часів Великої Скіфії ні з яким степом не порівняти. Хіба що з теперішніми африканськими саванами.» (До речі, в Африці Мишко жодного разу не був. Представників африканської фауни він бачив у енциклопедії.)

Хлопчик згори заулюлюкав — реактивний Вовк пролітав над колонією страусів. Велетенські птахи зовсім не сполошилися. Один витягнув шию й заклацав широченним дзьобом, немов двома тарілками. «Герою, ти хочеш мене дзьобнути? Киш! Киш!», — кричав хлопчик, але коліна передбачливо підтягнув. Невідомо, що забреде в голову ненажері.