Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 61

— Е-й, не дуже там, — застерігав Скіл. — Він нам здоровий потрібний. Не забувайтеся.

Одначе хтось-таки «забувся». Можливо, Гундзя. (Коли вояка розігнувся, то із задоволенням лівою рукою гладив кулак правої.) Із синцем під оком невр дико кричав і поривався втекти.

Скіл вийшов із себе.

— Чого телитеся? — гвалтував. — Та робіть із нього, що мали робити. Бо покалічить себе. А вас усіх, ще людиною, загризе. Старшино, організуй хлопців. Хай міцно тримають дикуна. Починайте!

— Добавте вогню! — басисто скомандував Гмирі.

У багаття, що жевріло, вкинули поживу для вогню — сухий очерет і хмиз. Вербичка з Липкою підскоками оббігли багаття. У кожного на руці теліпалася торбинка з конопляним насінням. Енареї перейшли на дріботливу ходу. А коли зійшли на звичайну, то запустили руки у торбинки. Розійшлися, зупинилися на півдорозі й рушили назустріч. Минаючи один одного, кидали насіння на розжарений плаский камінь, що підпирав багаття. Насіння тріщало, шипіло і розривалося димовими шашками. Вояки гучно втягували в себе молочно-білий дим і від задоволення заплющували очі.

Мишко теж хотів спробувати того смачного диму. Однак вояки злісно відштовхнули його від вогню. Та настрій у хлопчака однаково був піднесений. Він інтуїтивно відчував: ось-ось розпочнеться неймовірне.

Шаман закликає: «Мир вам!» і робить чорну справу

Сотня молодих відчайдух стовпилася навколо вогнища.

Мишко обкрутився на п’яті кросівок. Очима шукав підвищення. І дуже зрадів, коли надибав великого горщика (його винесли з печери, але не встигли запхнути у мішок). Перевернув його і став на широку денце.

До Мишка підбіг Вепр. Пес крутився з підібганим хвостом і неспокійно скімлив.

Мишко корпусом подався у бік багаття. Він бачив, як до полоненого подріботіли енареї. З підскоками оббігли невра і з підскоками відбігли. Далі ще раз і ще раз. Почувся передзвін дзвоників. У центрі, але на значній відстані від невра, виріс шаман (крадькома витирав рота).

— Мир всім! — тонко скрикнув.

Вояки стихли, схиливши голови. (Мишко навпаки — ще більше подався вперед.)

Шаман струснув решетом, усередині якого (Мишко про те знав) кріпилися дзвіночки. Дзвіночки дружно закалатали. Другою рукою (у ній була паличка на кшталт указки) шаман окреслив місце для шаманського дійства — камлання. Далі пхнув указкою в червоний місяць. Нічне світило захиталося. І лише тоді, коли рогулі сягнули найвищої точки, заклякло. У такому положенні, та ще й в осяянні червоного світла, місяць здавався повним.

Від уважного погляду Мишка не приховалося, що невр хоча тремтів, але із-під лоба слідкував за чаклунськими рухами шамана. Мишкові запідозрив, що полонений боїться шамана.

Тим часом Мадій швиргонув від себе решето й указку. Розставив ноги, підняв оголені руки. На високій ноті заспівав: