Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 59

— Яким чином зняти шапку? Ну, думай, думай…

— Мій пане, однак Гору не можна бачити. Вона невидима для людського ока.

— Чому невидима? Мадій буде її висвічувати. У нього здорово виходить.

Мишкові здалося, що Скіл зауважив не зовсім впевненим голосом.

— Боги примхливі, — озвався Мадій. — Нині милостиві до нас. Навіть показали Гору. Але вірити в те, що довго її показуватимуть смертним, не варто.

Скіл кахикнув. Лікон стояв ні в тих ні в сих.

— Скляну Гору можна постійно бачити. Тільки про те я вголос боюся казати, — долинуло з середини гурту.

Біля Скіла виріс його довгобородий кульгавий радник. Він став навшпиньки й припав ротом до вуха сотника. Шепотун неспокійно озирався, наче хтось чужий міг його чути. Скіл схвально кивав головою. Довгобородий відступив назад і змішався з вояками.

Скіл суворим голосом мовив:

— Браття, уявіть собі, що Скляну Гору видно. Хто підкаже, як з неї зняти реліквію?

Запала неловка тиша. Скіфи крутили головами і слухняно морщили лоби. Мишко теж добросовісно мізкував. І дещо придумав. Він навіть розтулив рота, щоб озвучити класну ідею: треба негайно викликати з Ялти вертоліт. Але вчасно схаменувся і стулив рота.

— Хоробрий Скіле, дозволь мені сказати слово.

Наперед кривоногою горилою викотився Неандерталець.

— Говори, старшино.

— На Великому шляху ми обігнали валку, що добиралася до соляних копалень. Та валка суне з краю холодних вітрів.

— Обігнали. І що з того?

— А то, владико, що серед них я помітив неврів.

Скіфи притихли. Вони обмінювалися значливими поглядами і хитали головами.

— Ми могли б одного з них використати, — наводив старшина Скіла на думку, що його самого полонила.

Мишкові здалося, що всі, окрім нього, розуміли старшину. Скіл розмірковував:

— Перевертнями стають у пору довгих ночей і низького неба. А зараз спекотні дні. Та й ніч, як мізинчик. До того ж Мадій молодий шаман. Досвіду в цьому ділі він ще не набув.

Мадій насупився.

— Скіле, у нас вибору немає, — наполягав довгобородий. — Треба спробувати. Мадій довів нам свою спроможність, показав своє вміння. Всіх переконав, що є справжній, сильний шаман.

— Правильно, правильно. Мадій — сильний жрець. Він справиться, — дружно підтримали довгобородого вояки.

Мадій слухав ті вигуки і не дихав. Потім, задоволений, тупцяв на місці й обдаровував товариство вдячною посмішкою.

Скіфи пишуть вогнем лист

Скіл, який одне око затримав на Мадієві, а друге перевів на вояків, крикнув:

— Головний десятнику!

Хорошун, розштовхуючи воїнів, підбіг до воєначальника і виструнчився.

— Слухаюсь і корюся, мій пане.

— Лінконе, розпорядися, щоб відправили вогненного листа на сторожові могили. Розумієш, про що мовиться?

— Розумію. Мовиться про Скляну Гору.

Скіл молодим тигром рикнув на вояка:

— Відправляй листа і негайно. Хай терміново роздобудуть для нас одного невра. Хутко крутися.

— Слухаюсь і корюся, мій пане.

Лінкон побіг у ніч. Гукав, скликаючи воїнів, поіменно. Ті спішили до коней, що фуркали, прив’язані, у кущах. Мишко догнав Хорошуна.

— Прошу, візьми мене з собою. Я добре тримаюся на коні, — благав.

— Не на прогулянку їдемо, — відрізав головний десятник.