Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 22

Мишко кинувся до стрільниці. Пильно вдивлявся у тих, що мчали до брами. Шалена радість, яку він щойно пережив, опадала. Він, напевне, помилився, назвавши вершників скіфами. Так, вони перегукуються по-скіфськи. Але коні їхні, мов граки, чорні. Самі вони без одягу і однієї з кіньми масті. Мишкові здалося, що вершники — негри. Але коли придивився, то зрозумів, що вони інакші. У негрів волосся й бороди чорні. А у цих, вав! — зелені, настовбурчені.

Мишко напружився, подався вперед, щоб знайти відгадку. Чомусь скрикнула Елісса. Він обернувся. Близнята стояли перед ним і тремтіли. Мишко зорієнтувався миттєво. Розпорядився:

— Ховаймося.

Поки діти шукали закапелка для схованки, повітря задзвеніло на височенній ноті. З неба на місто сипонув вогненний дощ. Вогонь несли тисячі стріл, що миготіли, як іскри з-під зварного для металу пристрою. Звук, що створювали стріли, теж був надзвичайно противний — дзвінкий і тріскучий. Повітря розцвітало помаранчевими феєрверками. Під легким подувом вітру красиве світло переломлювалося й колихалося барвистими хвилями, схожими на північне сяйво.

Мишко подався вперед. Він не вірив власним очам. Цей вогонь не шкодив мотлоху, не палив ганчір’я. Очеретяна і солом’яна покрівля мазанок залишалися такими ж, як до обстрілу. Чому?

Несподівано він знайшов відгадку своєму запитанню. «Чорнопикі вміють добувати радіоактивне світло! Адже радіація не псує речей. Радіація невидима, але небезпечна для живих істот. Можливо, чорнопикі творили вогонь, якого вчені двадцять першого століття ще не відкрили.»

Вершники переможно гелкотали. Ногами і нагаями спонукували коней до швидкого бігу. Ось проскочили місток, прокладений над ровом, і ринули у відчинену браму.

Діти метушилися, шукали на майданчику башти схованки. Лулі вибудовував перед собою барикаду з віників. Елісса підкотила до стіни величезного горщика і зникла у ньому. Мишко, мов заєць, плигав поміж обома. Він так розгубився, що не бачив придатного для схованки ні предмету, ні кутка.

Із закапелка, що темнів між баштою і фортечною стіною, вискочив щур. Тваринка трюхикала попід стіною, потім зникла у сходовому марші. Мишко метнувся у закапелок, покинутий щуром. Налетів на горщик, на кшталт макітри. Не роздумуючи, стрибнув у місткий посуд. Під його ногами щось чвакнуло, а в ніс шибнув неприємний запах. Хлопчик на те не зважав. Навпаки, тішився: знайшов класну схованку. Вона ліпша проти схованки близнят. У макітрі можна сидіти, а за бажанням — поспати. Під собою він намацав слизькі, вкриті мохом, кавалки. Напевно, раніше вони були їстівними коржами. Але через дощі розмокли і розпалися.

Мишко згадав, що Елісса, хоча й підскакувала до нього зі стиснутими кулачками та гордувала ним, як людиною другосортною, скіфом, насправді плакса і боягузка. А її брат не тільки німий, а ще й забудькуватий. Значить, він, Мишко, повинен піклуватися про дітей. Переповнений почуттям відповідальності, стишеним голосом наказав.

— Сидіть тихо. Я до вас свисну, коли небезпека мине.

Відповіді не прозвучало. Тільки і того, що зашурхотіли віники і кахикнула Елісса.