Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 91

манаху «Сокальщина літературна», видання якого я запо-

чаткував у 1998 році. Павло виступав зі своїми віршами-па-

родіями на своїх колег-поетів зі Львова і його пародії, емо-

ційно ним прочитані, численні присутні зустрічали бурх-

ливими оплесками.

І ось остання травнева неділя 2007 року. Члени Україн-

ської асоціації письменників зібралися, як завжди, в при-

155

міщенні Будинку офіцерів Західного оперативного коман-

дування. Вів творчий захід Віталій Микульський, тодішній

голова творчої організації. Йшло жваве обговорення твор-

чості новоприйнятих в Асоціацію членів. Всі були підне-

сені, веселі, жваві, аж приходиться ведучому панові Віталію

вгамовувати творчий запал присутніх. Далі пішли розмови

про нещодавно написані вірші поетів і дехто з них читав їх

уголос. Ті, що слухали, давали свої критичні зауваження,

поради. Павло Федюк сидів поруч мене, і я вийняв з папки

книжку «Записки Старого доктора», а це два романи, опо-

відання, новели і власне, записки подій, що траплялися під

час моєї роботи. Книга вийшла у видавництві «Коло», що у

Дрогобичі. Пишу дарчий запис у книжці і віддаю Павлові.

– Отак, друже, – сказав Павло, – прочитаю твою книжку

і вже через два тижні мене не стане.

– Поїдеш кудись? – питаю.

– Ага, на той світ. Наступного разу не будеш мене

бачити серед присутніх.

– Схаменися, Павле, нащо таке кажеш? Ти житимеш

довго. Ось наступного року відзначимо твоє шістдесяти-

ліття. Згадай, як було весело в компанії творчих особисто-

стей, коли ми відмічали на вулиці Крушельницької твій

ювілей. Я тоді навіть вперше сів за рояль і щось награвав, а

всі думали, що то якась дивна мелодія невідомої пісні.

Павло тяжко зітхнув і каже:

– Шістдесятиліття буду відмічати десь там, у засвітах.

Ми вийшли на вулицю дружньою компанією: Віта-

лій Микульський, Василь Ткачик, Микола Негрич, Павло

Федюк, Лідія Йолтуховська -Скоропис і я. Усі разом пішли в

кафе, що на вулиці Богдана Хмельницького. Обідали, пили

каву і планували, як краще проводити наступні зібрання

письменників і поетів. Тут же мова зайшла про прозову

книжку Павла Федюка «Гуцульська мадонна у весільній

сорочці». Віталій Микульський радив Павлові зібрати від-

гуки, рецензії на цю книжку, щоб відіслати їх в Шевченків-

ський комітет на здобуття Державної премії.

156

На знак згоди Павло лише кивнув головою. Пообідавши,

вийшли на вулицю і розійшлися кожен хто куди. Я і Павло

йшли до трамвайної зупинки, що навпроти Оперного теа-

тру. І тут Павло дістає з кишені п’ять гривень і подає мені.

– Для чого? – питаю.

– Як для чого? Віддаю борг, не хочу йти на той світ з

боргами.

– Павле, схаменися, кинься тої розмови про загробний

світ, тобі ще жити і жити, – кажу. – А гроші візьми назад і

купи собі морозиво й охолонеш од духоти.

– Вибач, – мовив Павло, – я поспішаю ще на одну зустріч.

Пішов, а я подумав, що він пожартував і швидко забув

про нашу розмову. Минуло два тижні і 5 червня 2007 року

мені подзвонили зі Львова, що помер Павло Федюк. Я тут

же згадав його передбачення своєї передчасної загибелі,

про яку мені він повідав два тижні тому. Похоронили його

на Гуцульщині в рідному селі Рунгури. Існує кілька версій