Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 81
User
з постелі й ослабленими руками запалив свічку. Написав
свій «Заповіт», щоб у випадку його смерті, поховали його
«На Вкраїні милій». Але це був заповіт не тільки, де його
поховати, а головне – це заклик до боротьби за волю:
Такі слова міг написати лише борець за звільнення про-
стого люду від ненависного кріпацького ярма.
Невдовзі поет поборов хворобу і поринув у працю,
яку почав у згаданій комісії, але писав твори, які будили
«приспаний» народ до боротьби за «волю вольную». А сам
«Заповіт» став ніби передчуттям, що не доживе до старості
літ.
Більшість його віршів пророкували ті події, що відбу-
лися згодом, але чимало із написаного ним у ті далекі роки
і сьогодні є актуальним в боротьбі за державність, рівні
права нашої країни в когорті держав світу. Як доречні нині
його слова:
Шкода, не дожив поет до старості літ. Тривала крі-
пацька неволя, з якою не зміг змиритися юний Тарас, сол-
датчина з її щоденною муштрою, хвороби, яких нажив за
138
час перебування в Орській фортеці, постійний нагляд жан-
дармів, спричинилися до передчасної смерті українського
поета, пророка. А «Заповіт» Тараса Шевченка не змалів,
не втратив свого значення в житті і боротьбі українського
народу за незалежність, волю і свободу. Шевченкове слово
й сьогодні кличе людей до єднання, до боротьби зі злом не
тільки силою зброї, а й силою духу.
ЗАГАДКА СМЕРТІ ГОГОЛЯ
Читаючи твори Миколи Гоголя, відчуваю якийсь вну-
трішній трепет, неспокій, душевне напруження, почуття
невідомого, непізнаного. Наприклад, читати його повість
«Вій» не так легко, як здається на перший погляд. Треба
читачеві мати стійку нервову систему, щоб дочитати «Вій»
до останньої сторінки. А читати його «Тараса Бульбу»,
«Вечори на хуторі біля Диканьки, про українську природу,
про Дніпро – одне задоволення.
Гоголь жив у часи Тараса Шевченка, читав «Кобзар»,
виданий у друкарні Е. Фішера 1840 року. А дізнався Микола
Гоголь про Шевченка від поета Василя Жуковського і навіть
цитував напам’ять його уривки з віршів у компанії друзів:
Якось Осип Бодянський, професор Московського уні-
верситету, історик, письменник, який підтримував і попу-
ляризував твори Шевченка і був близьким другом Гоголя,
спитав у нього: «Яка у Вас душа? Хохлацька чи руська?» І
139
Гоголь відповів: «Правду ж кажучи, так я й сам до пуття не
знав…Знав тільки, що ніяк би не надав переваги українцю
перед росіянином, ні росіянину перед малоросом, – обидві
природи надто щедро обдаровані. І, як на те, кожна з них
по осібно вкрапила до своєї душі якраз те, чого бракувало
іншій…»
Гоголь переживав, що Тараса Шевченка закинула доля
у солдатчину через участь в Кирило-Мефодіївському брат-
стві. Високо цінував його творчість.
