Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 82
User
«Свій заповіт Гоголь написав ще в 1836 році, коли йому
виповнилося лише 27 років. У листі до Жуковського писав:
«Знаю, что мое имя после меня будет щастливее меня, и
потомки тех же земляков моих, может быть, с глазами,
влажными от слез, принесут примирение моей тени».
Гоголь багато подорожував по Європі, подовгу жив у
Петербурзі і Москві, але завжди його тягнуло в Україну, де
ріки тихі, то бурхливі, де степи дихають козацькою славою,
а люди, хоч і бідні, та такі щедрі, красиві. Розмовляючи з
поміщиками, їхніми кріпаками, різними чиновниками,
набирався натхнення, щоб писати свої нові твори. Він впро-
довж життя невтомно працював і в інтелектуальній праці
знаходив тимчасове задоволення. «Бути в світі й нічим не
позначити свого існування – це здається мені жахливим», –
писав у зрілому віці Гоголь.
Передчуття своєї передчасної смерті проявилось у
нього за сім років до його кончини. Своїм близьким і
знайомим повідав про це. Навіть казав їм, коли настане
остання година його земного життя. Незадовго до перед-
часної смерті спалив свої художні твори, написані остан-
нім часом. Дуже переживав, щоб його ненароком не похо-
ронили заживо.
Микола Васильович Гоголь був побожною людиною.
В години нервового неспокою, душевної тривоги завжди
шукав втіху в Богослужінні, відкриваючи в ньому для себе
глибину мудрості і душевної краси. Впродовж двадцяти
років з перервами працював над книжкою «Роздуми про
140
Божественну Літургію». Вперше «Роздуми» видано Панта-
леймоном Кулішем у 1857 році, а в радянський період про
неї ніхто не знав і лише в 1990 році ця книга побачила світ.
Прочитавши «Роздуми про Божественну Літургію», ми
починаємо пізнавати Гоголя справжнього, без прикрас і
зайвої критики. Своїми «Роздумами…» Гоголь полегшено
попрощався зі світом, в якому довелося прожити коротке,
але світле життя. Настільною книжкою у нього була Біблія,
яку він перечитував вже в який раз, щоб пізнати істинний
смисл буття людини на землі. За своє недовге життя Гоголь
перехворів багатьма хворобами. У 20-річному віці пережив
невдале кохання. Усе це його гнітило і врешті-решт при-
вело до передчасної смерті. Стан його здоров’я різко погір-
шився в кінці січня 1852 року. 11 лютого перестав їсти й цим
свідомо прискорював свою кончину. За його словами – «він
поститься», не міг уже ходити. Біля нього перебував лікар
Терещенко.
Своїх друзів письменник приймав неохоче. Просив тіло
не піддавати похованню до того часу, поки не появляться
ознаки його розпаду. В останні дні життя у нього трима-
лася висока температура тіла і лікарі запідозрили маля-
рію, якою міг захворіти, перебуваючи в Римі. Почали ліку-
вати препаратами ртуті, а саме «каломелю». Ртуть погано
виводиться з організму, сприяє розладу нервової системи,
серця, нирок, а відтак настає уремія, тобто самоотруєння
організму азотистими продуктами обміну речовин, внаслі-
док недостатності функції нирок. За півтора дня до смерті
Гоголь сказав, щоб його поклали в труну, а руки не склали
на грудях навхрест, як це прийнято для покійників, а про-
стягнути їх вздовж тіла і в труні через просвердлені дірки