Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 4

турбувало те, що вона не змінюється з роками, не росте, не

може ходити. Звикла до свого маленького росту. Батьки

старалися не сумувати в присутності дочки, хоч давно усві-

домили, що самі винні в тому, що народили хвору дитину.

О Боже, скільки є на світі нещасних людей, які рано

покидають цей світ, не зазнавши миттєвостей щастя, не зві-

дали блаженства в коханні, радостей материнства, задово-

лення в праці, а спізнали лише те, що вони інші, нещасні,

і життя в них буле коротке, як зимовий день. Що ж, не

всі спізнають радості в цьому світі. Дехто помирає ще в

утробі матері, навіть не побачивши, який то є красивий світ

навколо.

Леся осягала розумом навколишній світ, змирилась з

недолею, не нарікала на долю, ніхто не чув від неї проклять,

а були лише в неї мрії, яким так і не судилося збутись.

Нездійсненні мрії… А їй так деколи хотілося бути схожою

на інших, ходити, бігати, купатися в річці, збирати гриби,

співати, танцювати. Та всього цього вона була позбавлена з

раннього дитинства. З плином літ зовсім перестала хвилю-

ватися, що не вдалася ростом. Мабуть, вплинула на неї вчи-

телька, яка розповіла їй легенду, що в зоряних світах є кра-

їна таких маленьких дітей і їх доглядають пришельці-зем-

ляни. А ще прочитала їй фантастично-пригодницький

роман «Мандри Гуллівера в країну ліліпутів», який написав

у 17 столітті англійський письменник і священик Джона-

тан Свіфт. Дівчинка повірила, що десь у світах є насправді

країна, де живуть такі ж маленькі ростом люди, як і вона.

Це її заспокоїло і вона привикла до такого малорухливого

життя. Та чомусь ніколи не просила батьків, щоб повезли

її туди, де живуть такі маленькі люди, як вона, щоб з ними

порозмовляти, поділитись думками, мріями. Мабуть, не

7

хотіла завдавати батькам зайвого клопоту, бо й так бачила,

що вони горюють, тільки не подають вигляду, щоб їй не

стало боляче, що вона такою нещасною вродилася.

За кілька навчальних років багато чого навчилась, що

аж вчителька дивувалась із незвичайних здібностей своєї

учениці.

Хтось радив батькам віддати її на утримання в спеці-

альний дитячий заклад, і мати спокій, але вони й слухати

про це не хотіли, лише, залишившись наодинці, часто пла-

кали, але так, щоб дочка не чула їхнього тужливого голосу.

Після чотирирічного навчання однією вчителькою почали

дочку навчати індивідуально вчителі різних дисциплін.

І яка ж то радість була в дівчини, коли вона дізнавалась

так багато нового, досі їй не відомого. Та й батько багато

часу приділяв дочці. Завжди розповідав щось нове, згідно

шкільної програми.

У світі справді живе багато ліліпутів. Дехто з них ста-

ють відомими артистами, мандрують країною, виступаючи

на сцені, зворушують глядачів своїми витівками, але то

лише ті, що ходять, бігають, а вона не може навіть сама себе

обслужити.

Лікарі казали батькам відверто, що такі хворі діти довго

не живуть. І батьки, почувши такий страшний вирок, ста-

ралися, щоб вона, хоч і житиме недовго, мала все те, що

потрібно людині, нічим її не обмежували. Та, зрештою, що

може бажати дівчина, яка має ріст лише 98 сантиметрів і