Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 2

3

могли дочці, але ніхто з них не міг нічим зарадити. Лише в

чотири роки дівчина навчилась говорити, почала роздив-

лятися навколо себе і цікавитися, чому всі діти ходять, біга-

ють, а вона у візку лежить доти, поки хтось не візьме її на

руки, поставить на долівку і почне водити. З плином часу

почала розуміти, що вона не така, як усі інші діти, які часто

підходили до неї, заглядали у візок, де вона лежала мовчки,

а відтак йшли бавитися в пісочниці, гралися в жмурки, гой-

далися на гойдалках, а вона могла лише спостерігати за

ними здалека. Дехто з дітей, підходячи до неї, усміхався і

вона на їхній сміх теж усміхалася, але дуже-дуже тихенько,

ледь чутно, не усвідомлюючи чому вона не така, як інші

діти. Ото побуде кілька годин надворі й забирають її мама

або тато і везуть у візочку до квартири, щоб нагодувати.

За чотири роки лише трошки підросла, але не могла не

тільки стати на ноги, але й деколи самій годі було сидіти.

Багато хто радив молодому подружжю подбати про

ще одну дитину, але обоє не хотіли ризикувати, бо не мали

певності, що й друга дитина може народитися такою ж

самою нещасною.

Часто буває у таких прикрих випадках, що шлюбна

пара звинувачує одне одного в тому, що дитина такою

неповноцінною народилася. Обоє ще якийсь час надіялися,

що станеться чудо, і їхня донечка почне рости, розвиватися,

як і інші діти. Після кількох років зрозуміли, що нічого вді-

яти не можна. Лікарі стверджували, що це генетично обу-

мовлена хвороба і щось змінити не можна. Радили бать-

кам шляхом генетичного обстеження вияснити, хто із них

є носієм спадкової хвороби, але вони не хотіли обстежува-

тись, щоб вияснити істину; не докоряли одне одному, ніби

вважали, що обоє винні в цьому нещасті. Раз так сталося,

то, напевно, з волі Всевишнього на них має обірватися рід,

мабуть, за вчинений у минулому кимось із предків важкий

гріх, а тепер проявилося, наче родове прокляття. Щоб роз-

лучитись навіть гадки такої у них не виникало, бо добре

розуміли, що прийдеться звалити тяжку життєву ношу на

4

котрогось із них, а вони давали клятву на Біблії, що будуть

вірними одне одному. Лишень обоє таємно карались дум-

кою, що до одруження ніхто з них не поцікавився, якими

хворобами обоє перехворіли в минулому, а щоб завести

розмову про те, чим хворіли їхні предки, навіть їм і на

гадку не приходило. Пристрасне кохання затьмарило здо-

ровий глузд. Та хіба вони одні такі? А й справді, обоє гарні

собою, не мають видимої жодної фізичної вади, а після

одруження ніколи нічим серйозним не хворіли, хіба що

простудою, яка через день-два минала. Тож не мали щось

приховувати. Обоє закохалися в досить молодому віці.

Сніжана Павлівна тільки приступила до роботи медичною

сестрою в школі після закінчення медичного училища, а її

майбутній чоловік Іван Петрович прийшов у цю ж школу

вчителювати, здобувши в університеті професію вчителя

біології. Через кілька місяців після знайомства одружи-

лися. Багато хто заздрив молодому подружжю, що обоє

такими вродливими вдались, а зустрівши їх уперше на

вулиці, оглядалися, милуючись молодою чудовою парою.

І дійсно їхня зовнішня краса, фізична пристрасть поєдну-