Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 14

кінофільмів, дещо читала, хоч читати довго не можу,

швидко стомлююсь, та й тримати книжку в руках важко.

Признаюсь, що іноді мені сниться сон, в якому бачу себе

закоханою дівчиною саме з оцим хлопцем.

– Ти, можливо, хочеш розіграти цікаве шоу, а потім

викласти все це в Інтернеті на посміховисько, то знай – я

цього не допущу! – сказав переконливим голосом батько. –

Якщо ти прийшов до неї, щоб чимось допомогти, навіть

цікавими розповідями її заінтересувати, то я не перечу, а

навпаки, радий, що такий хлопець у наш час здатний жер-

твувати в ім’я нашої нещасної дочки.

– Оцього я страшенно не люблю, коли рідний батько

називає свою дочку нещасною в її присутності. Вона

щаслива, що живе серед людей, які хочуть їй добра, –

почав переконувати Юрко в своїх добрих намірах. – А

світ такий різноманітний і люди в ньому один на одного

не схожі. Леся має розум, з нею цікаво порозмовляти, а

все інше – то позолота, яка в багатьох людей фальшива. Я

ж не прийшов до неї, щоб лицемірити, а навпаки робити

добро і комусь, і собі в першу чергу. Я правду кажу… я

ненавмисне… повірте…

– А тобі яка користь із цього? – питає мати.

– От, коли я з вами побуду довго, то тоді і дізнаєтесь,

а поки що мені докоряти передчасно не слід. Даремно ви

мені не вірите, що кажу правду, нічого не приховую і ніяких

меркантильних інтересів не затіяв. Я буду добрим для неї

чоловіком і ніхто з вас не пошкодує, що таке трапилось.

Він не став далі доказувати на що він здатний і чому

хоче взяти на себе таку важку ношу, а почав докоряти

батькам, що не взялися за її лікування відразу, як тільки їй

24

виповнився рік. А причиною вважає, що вона така, бо хтось

із їхнього роду мав тяжкий гріх і передав своїм нащадкам,

як родове прокляття. На ній і перерветься ця патологічна

спадковість і цим не треба себе корити, а втішатися, що вже

ніхто не стане таким, як їхня дочка.

Вони відчули у його висловлюваннях, що не варто

йому щось перечити, бо він, виявляється, добре обізнаний

із спадковими хворобами, можливо дізнався в Інтернеті і

тому так логічно, спокійно веде розмову, наче розказує про

щось цікаве, досі незнане нещасному подружжю.

– Ти, мабуть, чимось провинився і хочеш розкаятися,

вчинивши такий незвичний жест щодо нашої дочки?

Юрко хвилину мовчав, не думав, що така підозра так

швидко закрадеться в Лесиній матері.

– Я таким вродився, моя місія в цьому світі робити

людям добро і хочу, щоб ви мене зрозуміли.

– Але ж це неможливо. Ти собі не уявляєш, що ти про-

понуєш, на що йдеш.

– Ходімо надвір і там поговоримо сам на сам, – запро-

понував батько.

– Не проганяйте його. Він у мене перший, хто захотів

мене, а ви… народили мене таку, та ще й перечите іншим,

які хочуть принести мені щастя.

– О, якби навинувся такий лікар, щоб поставив тебе на

ноги, то щастя більшого нам би не треба було, а так…

– Здається ми все переговорили і повторятись надворі

уже нема потреби. Я піду, не треба аж так сильно мене

вмовляти, але повернусь, а ви за ті дні добре подумайте –

хочете своїй дочці добра, чи тільки навмисне говорите те,

щоб прогнати мене, який має, як я вже казав, не корисливі