Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 107
Джон Грін
— А ще одна мораль цієї історії в тому, що ти, Розумахо, щойно розповів цікаву історію, яка доводить, що, маючи достатньо часу й добре тренуючись, а також прослухавши достатньо історій від нинішніх і колишніх працівників «Ґатшот текстиль», будь-хто — будь-хто! — може навчитися з біса добре розповідати.
— І поки я розповідав цю історію, у мене всередині зникла ота порожнина.
— Що?
— Та нічого. Думки вголос.
— От кого ти насправді любиш. Того, з ким можеш думати вголос.
— Того, хто побував у твоїй таємній схованці.
— Того, перед ким ти кусаєш пучку пальця.
— Привіт.
— Привіт.
— …
— …
— Ого, моя перша Ліндсі.
— Мій другий Колін.
— Було класно. Спробуймо ще раз.
— Згода.
— …
— …
— …
— …
* * *
Того вечора вони вилізли з печери дуже пізно й поїхали додому кожен окремо: Колін у Чортопхайці, Ліндсі — в рожевому пікапі. Вони ще раз поцілувалися перед входом — її цілунки були саме такими солодкими, як обіцяла її усмішка, — і прослизнули до будинку, щоб кілька годин поспати.
(епілог, або
Розділ Ліндсі Лі Веллс)
Колін прокинувся з когутом, виснажений, і ще добру годину вовтузився в ліжку, перш ніж встати й спуститися вниз. Гассан уже сидів за дубовим столом зі стосом паперів. Колін зауважив, що на дивані не було сплячої Голліс — може, в неї таки є десь спальня.
— Баланс видатків і прибутків, — пояснив Гассан. — Цікава штука, до речі. Голліс мені вночі розповіла. То ви зійшлися з нею врешті, чи як?
Колін усміхнувся.
Гассан підвівся, дурнувато усміхаючись, і переможно ляснув друга по спині.
— Ну, ти й стерв’ятник, Сінґлтон. Ти кружляєш, хлопче. Кружляєш і повільно знижуєшся, кружляєш і чекаєш, коли можна буде приземлитися на рештки стосунків і побенкетувати. Захопливе видовище, особливо цього разу, бо дівчина мені до вподоби.
— Ї дьмо десь поснідаємо, — запропонував Колін. — Може, Hardee’s?
— Годиться, — радісно погодився Гассан. — Ліндс, вставай, ми їдемо в Hardee’s!
— Мені треба у Мейбел сьогодні, — відгукнулась Ліндсі. — З’їжте за мене сім «гігантських бургерів»!
— Домовлено! — пообіцяв Гассан.
— Послухай. Коли я вчора вночі повернувся додому, то підставив у формулу себе і Ліндсі, — почав Колін, — вона мене кидає. Крива була довшою за К-1, але коротшою, ніж К-4. Це означає, що вона мене покине через чотири дні.
— Усе може бути. Увесь цей світ — тільки божевільна довбана снігова куля, і Бог нею грається.
Через три дні, вранці того дня, коли, за Теоремою, Ліндсі мала порвати з Коліном, він прокинувся з півнем, перевернувся в ліжку й відчув щокою папір. Це була записка, складена конвертом.
Ось воно. Обережно розгортаючи конверта, він уже знав, що передбачення Теореми справдилося. Але знання не полегшувало жахливого відчуття. «Чому? Було так класно. Найкращих перших чотири дні. Чи я збожеволів? Мабуть, так.» На той момент, коли Колін розгорнув записку, він уже обмірковував, як негайно поїде з Ґатшота.
Коліне!
Мені так прикро підтверджувати Теорему, та я думаю, що нам не варто мати романтичні стосунки. Розумієш, я таємно закохана в Гассана і не можу дати цьому раду. Я кладу руки на твої гострі лопатки, а думаю про його товстеньку спинку. Я цілую твій живіт і думаю про його розкішне пузце. Ти мені подобаєшся, Коліне. Справді. Але пробач. Нічого не вийде.
Щиро,
