Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 109

Та є іншій шлях. Є оповіді. Дивлячись в усміхнені очі Ліндсі, коли Гассан позичив їй дев’ять центів, щоб вони могли грати далі, Колін думав про її уроки розповідання історій. Значною мірою саме через ті історії, які вони розповідали одне одному, вона йому сподобалась. Ну, гаразд: він у неї закохався. Лише чотири дні минуло — і це вже точно: він закохався. І Колін упіймав себе на думці, що історії, ймовірно, не тільки роблять нас важливими одне для одного, вони — чи не єдиний шлях до вікопомності, яку він так давно шукав.

Колін розмірковував: «Наприклад, я комусь розповідаю про своє полювання на вепрів. Навіть якщо це тупа історія, розповідь про це зовсім трішечки змінює інших людей, так само, як переживання цього змінює мене. Безкінечно мала зміна. І ця безкінечно мала зміна створює хвильку — малесеньку брижу, але постійну. Мене забудуть, а історії триватимуть. І таким чином всі ми маємо значення, можливо, не так вже й багато, та однак більше, ніж нічого».

І важать не тільки історії, які пам’ятаєш. Ось у чому справжнє значення аномалії К-3: те, що він від самого початку намалював правильний графік, доводить не правильність Теореми, а те, що в мозку є місце для знання, яке не можна пригадати.

Майже несвідомо він почав записувати це. Замість графіків у записнику тепер були слова. Коли Колін зупинився, щоб витерти крапельку поту зі свого засмаглого пошрамованого лоба, Гассан, передражнюючи його, сказав:

— Я усвідомив, що майбутнє непередбачуване, і от я гадаю, чи не світить нам у майбутньому «гігантський бургер».

— Передбачаю, що світить, — сказала Ліндсі.

Поки вони штовхалися в дверях, Ліндсі вигукнула: «Я попереду», Колін сказав: «За кермом», а Гассан вилаявся: «Лайно». Ліндсі побігла за Коліном, обігнала його коло машини і підставила губи для поцілунку.

Той короткий шлях, від веранди до Чортопхайки, був одним із моментів, про які він знав, що запам’ятає, і, озираючись назад, із тих моментів, які завжди намагався зафіксувати в історіях, які розповідав. Нічого насправді не відбувалося, але цей момент багато важив. Ліндсі переплела свої пальці з його пальцями, а Гассан проспівав пісню: «Я обожнюю / „гігантський бургер“ з Hardee’s / У моєму череві / Це чудооово», і вони залізли в Чортопхайку.

Саме проминули універмаг, коли Гассан сказав:

— Нам не обов’язково їхати в Hardee’s. Можна поїхати деінде.

— О, слава Богу. Бо я щось не хочу в Hardee’s, — підтримала Ліндсі. — Це жах. Через два з’їзди в Мілані буде Wendy’s. Це значно краще, у них хоч салати є.

Отож Колін проминув Hardee’s і виїхав на федеральну трасу в північному напрямку. Розмітка під колесами машини мчала назад, а Колін думав про відстань між тим, що ми пам’ятаємо і що сталося, між тим, що передбачаємо і що насправді станеться. І в цьому проміжку, думав він, є доволі простору, щоб відкрити себе заново, досить простору, щоб зробити з себе щось інше, ніж вундеркінд, зробити свою історію іншою та кращою, досить простору, щоб перероджуватися знову і знову. Можна стати змієловом, ерцгерцогом, нищителем ЩОКів — зрештою, генієм. Простору вистачало, щоб стати будь-ким — будь-ким, крім того, ким він уже був, бо Колін засвоїв у Ґатштоті одну річ: ти не можеш зупинити майбутнє. І вперше у своєму житті він усміхався, думаючи про це безкінечне майбутнє, що простяглося попереду і невпинно наближалось.