Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 105

З К-11 ми не те щоб зустрічалися — один раз сходили в кіно і потрималися за руки, потім я телефонував, а її мати казала, що доньки немає вдома, і вона так і не передзвонила, та я все ж рахую і її, бо ми ж трималися за руки, і ще вона називала мене генієм.

У другому півріччі в дев’ятому класі з’явилась нова дівчина із Нью-Йорка, її батьки були дуже багаті, та вона ненавиділа багатство і обожнювала «Ловець у житі», й вона сказала, що я нагадую їй Голдена Колфілда, ймовірно, тому, що ми обидва були самозаглибленими лузерами, і я їй подобався, бо знав багато мов і прочитав багато книжок, а тоді вона порвала зі мною через двадцять п’ять днів, бо хотіла мати хлопця, який не витрачав би стільки часу на читання і вивчення мов.

На той час я вже познайомився з Гассаном і вже років десять марив брюнеткою з синіми очима із нашої школи, яку я завжди називав Катріна Прекрасна, і Гассан, наче Сірано де БерЖерак, підказував мені, як залицятися, а ми ж побачили по Кетрін, що Гассан на цьому знається, і це спрацювало, і я кохав її, а вона — мене три місяці, до листопада в десятому класі, коли вона, зрештою, порвала зі мною, сказавши, цитую, що я водночас «надто розумний і надто тупий» для неї, і відкрила серію Катрін із кумедними, ідіотськими й часом оксюморонними підставами для розриву.

Серію продовжила завжди-в-чорному Катріна № 14, яку я зустрів тієї весни у кав’ярні, коли вона підійшла до мене й запитала, чи я читаю Камю, якого я справді тоді читав, і так їй і сказав, тоді вона спитала, чи читав я К’єркеґора, і я сказав, що так, бо читав, і коли ми йшли з кафе, то вже трималися за руки і її номер був у моєму новенькому мобільнику, і вона любила приводити мене гуляти на берег озера, де ми дивилися, як хвилі розбиваються об скелі, й вона говорила, що є тільки одна метафора — це вода, яка б’ється зі скелями, бо обидві — й вода, і скеля — втрачають у боротьбі, а коли вона порвала зі мною у тій самій кав’ярні, де ми зустрілися три місяці тому, то сказала, що вона — вода, а я — скеля, і ми весь час будемо битися одне об одного, доки від нас нічого не залишиться, а я зауважив, що насправді воді це ніяк не вадить, натомість вона повільно руйнує прибережні скелі, й Катріна погодилась, що це правда, та все ж покинула мене.

А потім того літа в таборі я зустрів К-15, в якої були карі очі з навислими повіками і виразом, як у цуценяти, про якого хочеться дбати, та вона не хотіла, щоб я про неї дбав, бо вона була дуже знана феміністка, яка покохала мене, бо думала, що я — великий розум свого покоління, а потім вирішила, що я ніколи не буду — знову цитую — «митцем», і це стало причиною відставки, хоч я ніколи не претендував на звання митця, більш того, як я вже говорив, чесно визнавав свою абсолютну нездатність до гончарства.