Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 134

А ще кажуть, що коли з людиною трапляються подібні дежавю, то у такий спосіб Бог ніби каже людині, що вона знаходиться на своєму шляху. Значить усе в порядку! Я на своєму місці і йду своїм і тільки своїм шляхом! Отакий знак подали мені тоді небеса, і я його зрозумів! Небеса чекали від мене ОСТАННЬОГО ВЧИНКУ!

Тим часом перша дія невпинно наближалася до своєї розв'язки. І ось настав нарешті момент, коли з-за лаштунків у чорній масці з пістолетом навперейми з'явився убивця сера Арчибальда, якого грав вже добре знайомий вам Діма Марченко, і рушив у наш бік. Виконуючи необхідну мізансцену, я розвернув мертвого Протасова обличчям у глибину сцени і приготувався до пострілу, а потім і до безмовного монологу розпачу, який мусів зіграти на авансцені перед закриттям завіси.

Однак, коли Діма, зайнявши необхідну позицію навпроти сера Арчибальда, натиснув на гачок звичайного стартового пістолету, то замість пострілу прозвучав який сухий «пшик». Він натиснув ще раз, потім ще і ще, а вже потім за лаштунками почувся придушений зойк. То зойкнув випусковий режисер Йосип Дрюкер, який відповідав за постріл, але через увесь отой кавардак перед виставою, забув зарядити пістолет капселями. Публіка в залі заворушилася.

— Души його, души, — зашипів з-за лаштунків страшним голосом Дрюкер.

— Души! — підтвердив цю думку хтось з передніх рядів, і в залі пролунав регіт.

А й справді, що було робити Марченку, як не додушити вже мертвого Протасова, бо без того подальша дія п'єси тривати не могла. І, зробивши крок назустріч трупу, Дімочка відразливо ухопив його за горло, удаючи ніби душить.

— Браво! Браво! — закричав хтось у залі, і зал вибухнув оплесками й сміхом, а Марченко, ніби злякавшись, відсахнувся від старого й чкурнув собі зі сцени.

Наступав мій зоряний час. Я розвернувся обличчям до залу і відчув дотик тисячі людських очей. І раптом трапилося диво! Артист, про якого упродовж усієї дії казали, що він буцім глухонімий, заговорив:

— Брати й сестри! — звернувся я до глядачів і в залі запанувала гробова тиша. — Я — брат Христа й Будди, нащадок Магомета, Мойсея, Зороастра, Конфуція, Лао-Цзи і всіх тих, хто приходив до ваших родичів і сповіщав їм про існування ВЕЛИКОЇ ЛЮБОВІ. І от я прийшов до вас — пагін могутній у корінні і тендітний у вітті, пагін грішний і злий, але світлий і добрий, адже добро не може існувати без зла, як і світло не може існувати без темряви, і чи не лежить початок одного в кінці іншого і навпаки? Пагін, який не загубився і не зламався у бурхливій віхолі останніх часів. Прийшов з благою звісткою про те, що БОГ ЛЮБИТЬ НАС УСІХ — добрих і поганих, злих і всміхнених, червоних, білих, чорних і рудих, він не робить різниці між націями й конфесіями, між ідеологіями, концепціями, бо ми всі його діти й усім нам від дарує свою ЛЮБОВ. Тож давайте любити одне одного такими, як ми є, не витрачаючи життя на чвари й війни, на підступ і зраду, а давайте ставитися одне до одного з повагою, і любов'ю, і розумінням того, що усі ми — діти Бога і кожен з нас несе його Дух у собі!