Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 132

Ледве вибравшись зі своєї гримерки, так сяк переодягнений Протасов, тримаючись одною рукою за стіну, а другою за Ганну Давидівну, рушив коридором до сцени.

— Швидше, Ганно Давидівно, бо у мене зараз вихід, — важко дихаючи, квапив він не стільки її, як самого себе.

Але спустившись на сцену і діставшись лаштункової завіси, з-за якої він мав з'являтися, він побачив, наче крізь туман, у далекому мареві сценічних софітів тільки спину молодого артиста, що грав сьогодні Бертрана, штовхаючи поперед себе візок.

— А хто там у візку, я щось погано бачу? — тремтячим голосом запитав у медсестри.

— Та, здається, Кучер, — відказала вона, примруживши підсліпуваті очі.

— Покидьок, потвора… Задушу суку-у-у-у, — прохрипів з останніх сил народний артист і, випростав уперед руку, ніби бажаючи ухопити за горло ненависного конкурента.

— Тихше, тихше, — Ганна Давидівна всадила його на довгу дерев'яну лаву, що стояла за лаштунками, аж тут до них підбіг і Дрюкер.

— Сергію Петровичу, ну, де ж ви були?

— Якого біса випустили на сцену Кучера? — крізь зуби процідив умираючий народний артист.

Від такого несправедливого, ба й навіть дурного звинувачення Йосипа Абрамовича аж пересмикнуло.

— А що я мав робити? Переривати виставу, дочікуючись вас? Тю! Оце так заяви! — і, ображено фиркнувши, побіг у своїх справах.

Круги, чорні, зелені, якісь райдужні пливли перед очима у Протасова, і чорне жахливе провалля розверзалося перед ним. Билася, кричала від страху й розпачу канарка у його тілі, шукаючи порятунку, але клітка була ще замкненою. Ганна Давидівна бачила й розуміла, що Протасову стає все гірше й гірше, і потайки попросила пробігаючого повз Дрюкера викликати швидку. Але старий почув це прохання.

— Ніякої швидкої, - захрипів до неї Протасов. — Допоможіть мені піднятися…

— Куди це ви? — вже якось хворобливо-безнадійно спробувала поцікавитися у старця Ганна Давидівна.

— На той бік сцени… Ходімо…

Він зробив над собою останнє зусилля і піднявся з лави. Через кілька хвилин на протилежному кінці сцени він хотів перестріти інвалідний візок, коли його викотять на деякий час за лаштунки і зайняти своє по праву належне місце.

Я ж тим часом, геть п'яний і сумний, катав замотаного в плед Миколу Кучера сценою. Коли ж ми хвилин через двадцять вибралися за лаштунки, і наші очі після яскравого сценічного світла ще призвичаювалися до темряви, відкілясь з боку налетів на Кучера народний артист Протасов і старечою рукою, намагаючись ухопити його за горло, захрипів:

— Задушу суку-у-у-у…

Отак всією своєю масою рухнувши на Миколу, Протасов перекинув візок, і обидва артиста завалилися на підлогу. Виборсуючись зі свого пледа, Микола шипів: «Щоб ти здох, старий хрич!», а йому у відповідь чулося протасове гарчання: «Задушу суку-у-у-у!».