Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 122

Глава четверта

І ОДИН У ПОЛІ — ВОЇН!

Остаточно Сергій Петрович отямився тільки у гримерній. Гримерка на цей раз виявилася порожньою, бо Кучер з молодим кудись зникли, залишивши коробку з нардами на столі. Шал перемоги потроху спадав, залишаючи місце тривожній слабкості. Паморочилося в голові й уривалося дихання. Але він виграв цей раунд і нахабну молодість було присоромлено! Поклавши старого на диван, Олексій майже відразу побіг в режуправління втішати Надійку, а медсестра Ганна Давидів-на почала свої чаклування.

— Важко, важко в грудях важко… і в голові паморочиться, — стогнав народний артист.

— Нічого, дорогенький, зараз тиск поміряємо, укольчик, якщо треба, зробимо…

Ганна Давидівна була пишною жінкою постклімактичного віку, від якої завжди пахло парфумами «Червона Москва», змішаними з ароматом смаженої риби. Вбрана у білий халат і старі туфлі на високих підборах, гордо ходила вона театром зі своєю «високою зачіскою» фарбованою рудою хною, в яку була вколота картата стрічка, і згорда споглядала на артистів, бо в юності теж хотіла бути артисткою. На молодих акторів вона дивилася із презирством, відшукуючи дефекти в їхній зовнішності, до акторів середнього віку ставилася індиферентно, бо вважала їх своїми конкурентами, а от старше покоління любила без тями, бо в молодості ходила на всі вистави за їхньої участі. Вона «підгодовувала» стариків вітамінками і аскорбіновою кислотою, для них у неї завжди була напоготові валеріанка чи валідол, під пахвою завжди тримала чохольчик, в якому лежав тонометр і необхідний «пожежний набір» ампул та шприців на випадок, коли трапиться щось більш серйозне ніж приступ тахікардії чи тимчасовий серцевий спазм. Здається, зараз був саме такий випадок…

— Двісті на сто шістдесят, Сергію Петровичу, — із тривогою проказала Ганна Давидівна, — треба викликати швидку, і ніякої вистави!

— Ніякої швидкої! — замотав головою Сергій Петрович. — Робіть укол, Ганно Давидівно! Я краще здохну, але мушу сьогодні вийти на сцену!

— Ну, як знаєте… — знизала плечима медсестра й почала порпатись у своєму чохольчику… — Ой, здається, забула покласти в аптечку «магнезію»… Давайте я вам дам зараз таблеточку «клофеліну», а сама тим часом збігаю в медпункт… Добре?

Ганна Давидівна швиденько набрала у маленький пластиковий стаканчик водички з-під крану, дала Сергію Петровичу таблетку, проконтролювала, щоб він її гарненько запив і, приговорюючи: «Ви трохи полежте, а я зараз», вискочила у коридор, де майже обличчям в обличчя зіштовхнулася з Миколою Кучером.