Читать «До ніг твоїх я небо простелю...» онлайн - страница 112

— Як знаєш, — поцілувала чоловіка на ніч. — Моя думка тобі відома. Я повністю довіряю цьому чоловікові. Все буде добре. Не варто так хвилюватися.

Рахімов не відповів.

Важкі думки геть виснажили його…

* * *

Хлопці жили в Японії уже більше місяця.

Їх прийняла сім’я бізнесмена, який співпрацював з Рахімовим.

Зранку до вечора юнаки слухали чужу мову, спостерігали за жестами, мімікою при вимові окремих слів. Навчалися важкому письму ієрогліфів.

Досвід, отриманий у цій країні, виявився дійсно цінним. Алан з Тимуром вже багато розуміли. Настав час повертатися додому.

Завтра на світанні повинні встигнути на літак, отже полягали раніше.

Раптом посеред ночі Тимур прокинувся, відчуваючи, що задихається. Глибокий кашель рвав горло. Кожен вдих обпікав легені. Очі розплющити не міг, бо різкий біль відразу склеював повіки.

Перемагаючи страшне печіння, насилу все ж розплющив очі. Те, що побачив, шоком назвати мало.

Кімната була повністю заповнена нестерпним їдким густим димом. Через дверний отвір всередину вривалися вогняні язики, що з тріскотом нищили все не своєму шляху.

У перші хвилини Тимура охопив жах і відчуття безвиході — все це скидалося на страшний сон.

— Алан! — раптом згадав.

Миттю навпомацки кинувся до братового ліжка.

Хлопець міцно спав.

— Прокидайся! — закричав Тимур. — Пожежа!

Молодший брат повільно встав з ліжка.

— Що? — відразу не міг зрозуміти. — Що це?

— Горимо! — кричав старший.

— Як?! — налякався Алан.

— Не знаю, — кашляючи, ледве відповідав Тимур. — Я випадково прокинувся. Здається, в полум’ї цілий будинок. Всередині тихо. Значить усі, або встигли вибігти на вулицю, або почаділи. На сходах ще можна пройти, але залишилися секунди, то ж давай — миттю до виходу! — першим кинувся.

Майже добіг до дверного отвору, коли помітив, що Алан не зрушив з місця. Він стояв під вікном і дивився на балку, що прогорала посеред стелі. Не знати в яку секунду вона впаде. Не ризикував.

— Алане! — щосили крикнув. — Чого закляк?

— Я не встигну! — закричав у відповідь молодший брат. — У тебе ще є шанс. Біжи швидше сходами, так хоч один врятується. А як ні…

Тимур глянув на вихід.

Брат правду каже, якщо він зараз рвоне донизу — точно виживе. Але… Прямо над головою Алана догорала інша балка, яку той не помічав. Ще секунда і вона впаде прямо на нього.

Одним блискавичним ривком, мов натренований гепард, скочив через усю кімнату і… щосили виштовхнув брата у дерев’яне вікно, приймаючи на свою голову велике обгоріле дерево. З розбитого вікна у кімнату хлинуло повітря, що спричинило сильний протяг і заповнило приміщення ясним полум’ям…

Очманілий від удару об зелений газон Алан, за кілька секунд оговтався. Поряд чулись крики. Ревучи сигналізацією, під’їхали пожежні машини.

— Тимур! — миттю прийшов до тями й глянув на вікно другого поверху.

Там усе палало. Вижити шансів не було.

— Бра-ате-е! — кинувся до входу в палаючий будинок. Та раптом чиїсь сильні руки схопили його й не дали забігти у пекло.

— Ні-і! Відпустіть! Там мій брат! — виривався з останніх сил. — Ви не розумієте! На своїй японській мові нічого не розумієте! Бра-ате! — безсило опустився на коліна.