Читать «До ніг твоїх я небо простелю...» онлайн - страница 110

Побували у найкращих місцях. Кілька днів провели разом з Мироном.

Одного вечора син таки поговорив з батьком про Єлизавету.

— То ви разом уже цілий рік? — якось задумано уточнив Марат, задивившись з круглої тераси готелю на вечірнє місто.

— Так, — підтвердив Мирон. — Я не поспішав. Хотів переконатися в її почуттях, перевірити, наскільки все серйозно.

— І як? — не відриваючи очей від миготливих вогників удалині, спитав Рахімов. — Переконався?

— Переконався, — твердо відповів.

— Довго ж ти переконуєшся, — нарешті глянув на сина. — Мені колись вистачило кількох днів, — хитро примружив очі. — Значить, твоя скрипалька терпляча… Лія на сьомому побаченні вже не витримала й скочила під машину, — широко усміхнувся. — То ж вибору у мене, як розумієш, не було. Цінуй її, — не попросив, а наказав. — Розкішна, гарна жінка — то є щаслива жінка. А щастя жінки — в руках її чоловіка. Тут знайомитися не будемо. Коли матимете можливість — приїжджайте додому, — дозволив. Тоді обійняв сина й пішов з тераси.

Мирон полегшено зітхнув. Немов виконав якусь нездійсненну місію…

— У його віці я навіть уявляти не хотів своє одруження, — лежачи у ліжку, перед сном ділився своїми враженнями з Лією Марат, коли повернулися в Україну. — Де мої двадцять три роки?… — закотив очі. — Кожен раз — інша красуня. Навіть усіх облич не пам’ятаю… Пробач, люба, — мимоволі глянув на ошелешену відвертістю чоловіка дружину.

— А ще безкінечне навантаження на прогорілій фірмі, — додала Лія. — Днями й ночами, наче віл, трудився, аби підняти з колін майже збанкрутілу компанію…

— Точно, — обняв кохану. — Був сильно зайнятий. Ніколи там було в обличчя вдивлятися, — ледь стримав сміх, потопивши уста у запашному волоссі жінки.

— Стосовно Алана й Тимура, — за хвилину серйозно продовжив.

Миттю відчув, як Лія напружилася.

— Хочу, аби почали вивчати японську мову, — повідомив.

— Навіщо? — здивувалася. — Адже вони й так справжні поліглоти: англійська, таджицька, не кажу вже про українську й російську. І всіма цими мовами володіють вільно.

— Це, безперечно, моє суб’єктивне бачення, але вважаю, що майбутнє за такими технологічно розвиненими країнами, як Японія. Якщо вестимуть серйозний бізнес — у майбутньому змушені не наздогнати мене, а перевершити.

— Але де ж вони її вивчатимуть? — не розуміла.

— Я знайшов репетитора, який займатиметься з ними індивідуально.

Лія повільно піднялася, обперлася на лікоть, зупинила на Маратові важкий погляд.

— Її звуть Кіра Ковальова? — із завмиранням серця запитала. Ще тоді з’ясувала, кому належить телефонний номер, з якого прийшло нічне повідомлення.

— Ні, — різко, коротко, без пояснень відповів чоловік. — Його звуть Йоса Ґьокудо. Японець, живе у Києві. Мову знає досконало.

— Добре, — полегшено зітхнула й лягла на груди чоловікові. — Не хочеться довіряти дітей будь-кому. Якщо ти його вибрав, значить, він — найкращий. Нехай займається.