Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 162

— Ну був такий, так, про нього в нас багато хто чув…

Хаустхоффер відмахнувся:

— Будь ласка, часу мало — просто вислухай. Ми поговорили з Марком. Спершу він мовчав, потім від усього відмовлявся, але потім — звісно ж, зробив правильний вибір і все нам розповів.

— І тому ви нацькували на нього кресальних собак, а журналістам розповіли, що «загинув, коли намагався втекти».

— Це був не він, — посміхнувся Хаустхоффер.

— О, звісно! Ви ж доктор, у певному сенсі терапевт. Ви сходили до моргу, взяли там підходяще тіло й підкинули, щоб створити потрібну картинку для тівішників. А йому змінили зовнішність — і за програмою свідків відправили у Списне, працювати ткалею на заводі гобеленів.

— Боюся, що ні. Зовнішність ми йому справді змінили, а працює він тут-таки, в Ортинську — незабаром ти сама в цьому впевнишся. Але давай не відволікатися, мова ж зараз не про нього — про тебе. Саме до тебе ми почали придивлятися після розмови з Марком. І знаєш, ти неймовірна дівчина, Марто Баумгертнер. Іноді ти буваєш надзвичайно проникливою. Іноді — приголомшливо недоумкуватою і наївною. Зараз ти дивишся на мене, як на ворога, та сама поміркуй: якби я захотів здати тебе єгерям — давно б уже здав. Вісімнадцять — вік повноправного громадянина, який відповідає за свої вчинки за законом. А доказів вистачає, на жаль. Те, що у твого волосся несподівано змінився колір — природний колір, — можна ще списати на випадковість. Але, Марто — були ще знаки, намальовані тобою на стінах роздягальні у день пожежі. Пакет, який ми знайшли серед макулатури… там же залишкове випромінювання таке, що кресальні собаки буквально обривали повідці. По ньому, власне, ми вийшли і на роздягальню, і на місце, де ти зі своїми друзями зберігала пакунок із кістками. Опинився б на моєму місці будь-хто з єгерів… — Він похитав головою, наче щиро побивався з Мартиної необережності. — Знаєш, молодші колеги за останні дні не раз докоряли мені тим, що я надто поблажливий. А я їм відповідав…

— …що мене ще можна буде якось використати, тому не варто поспішати. А тепер ви знаєте — як. Давайте, кажіть уже.

Хаустхоффер розчавив недопалок об стінку чашки, підвівся, пройшовся до вікна й назад. Марта тільки зараз помітила: з шафи за директорським місцем щезла світлина, на якій пан Вакенродер був з дружиною і донькою. Лишилося кілька дипломів і грамот («кращій школі району», «за трудовий подвиг», «взірцевому педагогічному колективу») — та портрет наймудрішого, найдобрішого, найсправедливішого правителя всіх часів і народів — Його Величності Кіноварі. Стандартний, які продають в будь-якому відділі канцтоварів.