Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 33

Мейс кивнув головою, але детективи не могли зрозуміти, чи варто це сприймати як знак згоди. Врешті в’язень таки відповів:

— Це залежить від того, як глибоко ви будете копати.

Розділ 6

Перша будівля суду, збудована за кошти платників податків Брансвіка, згоріла під час пожежі. Наступну знищив ураган у 1970 році. Після цього влада округу затвердила новий дизайн, що передбачав використання великої кількості цегли, бетону та сталі. Його результатом стала потворна будівля, що нагадувала ангар у Радянському Союзі. Вона мала три рівні, небагато вікон і вкритий металом дах, який почав протікати з першого ж дня. У ті часи округ, до якого частково входили території Пенсаколи і Талахассі, був негусто заселений. На пляжі не валялось розкидане сміття. Згідно з переписом населення 1970 року, тут проживали 8100 білих людей, 1570 темношкірих та 411 корінних американців. Через кілька років по завершенні будівництва нового приміщення суду життя в окрузі пожвавилось. Забудовники поспішали звідусіль, щоб побудувати в ньому готелі та житлові будинки. Їх приваблювали кілометри диких недоторканих пляжів, і згодом «Смарагдові береги» перетворилися на популярне місце відпочинку. Кількість населення зросла. У 1984 році округ Брансвік прийняв рішення розширити будівлю суду. Намагаючись дотримуватися сучасного стилю, до неї додали крило. Прибудова вийшла чудернацькою, фалічної форми, яку багато хто порівнював із раковою пухлиною. Більшість місцевих жителів так і називали її «новотвором», а не прибудовою. Дванадцять років потому, оскільки населення дедалі більше зростало, влада вирішила додати подібне крило із протилежного боку будівлі й оголосила, що тепер у ній можна спокійно працювати.

Резиденція влади округу була розташована у місті Стерлінг. Брансвік і два суміжних округи входили до складу Двадцять четвертого судового округу у Флориді. З двох суддів, що працювали тут, лише Клаудія Макдовер жила у Стерлінгу. Та це не заважало їй фактично керувати судом. Вона була в пошані й мала великий вплив, усі працівники округу боялись її прогнівати. Її просторий офіс був розташований на третьому поверсі, звідки відкривався чудовий вид. Клаудія полюбляла поніжитись у сонячних променях, які потрапляли всередину завдяки великим вікнам. Однак суддя не любила цю будівлю і завжди мріяла мати достатньо впливу, щоб наказати знести її та збудувати нову. Але це була лише мрія.

Наприкінці розміреного робочого дня вона сказала секретарці, що піде о четвертій (це було досить рано). Сором’язлива і добре вишколена секретарка не ставила зайвих запитань. Ніхто не запитував Клаудію Макдовер про мотиви її вчинків.

Вона залишила Стерлінг за кермом останньої моделі «лексуса» й поїхала на південь. Через двадцять хвилин суддя вже наближалась до під’їзної алеї «Ключа до скарбів». Це місце вона подумки називала «моє казино». Макдовер була переконана, що заклад існує виключно завдяки її зусиллям: її влади вистачало, щоб закрити його, як тільки їй це заманеться. Та, звісно, вона цього не зробить.