Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 32

— Ви не могли б зателефонувати Вілтону і попросити його зустрітися з нами? — запитала Лейсі.

— Який мені з цього зиск? Я вас не знаю. Невідомо, чи можна вам довіряти. Впевнений, що наміри у вас хороші, але ви втручаєтеся у справу, яку не зможете контролювати. Навіть не знаю. Мені потрібен час, щоб усе обміркувати.

— Де живе Вілтон? — запитав Г’юго.

— У резервації неподалік казино. Він намагався отримати там роботу, але йому відмовили. Ніхто з моєї родини там не працює. Їх просто не наймають. Що ж, це політика.

— Тож він ображений?

— Не те слово. Ті, хто виступав проти казино, занесені до чорного списку і тому не можуть там працювати. Вони отримують виплати, але не роботу.

— Як ці люди ставляться до вас? — поцікавилась Лейсі.

— Більшість, як я уже говорив, вірить у те, що я вбив Сона, їхнього лідера. Тому співчуття від них я не очікую. Прихильники казино ненавиділи мене від самого початку. Можна не сумніватись, що фанатів серед своїх у мене небагато. Через це страждає вся моя родина.

— Якщо суддю Макдовер викриють і її провину буде доведено, це якось допоможе у вашій справі? — запитав Г’юго.

Мейс повільно підвівся і потягнувся так, наче відчував біль, потім ступив кілька кроків у бік дверей, повернувся назад. Іще раз потягнувся, розім’яв суглоби пальців, сів на місце і взяв у руку слухавку:

— Навряд. Мій суд відбувся надто давно. Усі її рішення вже намагалися оскаржити дуже хороші адвокати. Ми маємо підстави вважати, що вона не раз була несправедливою. Повторне судове засідання мало б відбутися ще десять років тому, але апеляційний суд завжди на її боці. Хоча й не одноголосно. Справді, фактів було чимало, але вони свідчили переважно на мою користь. Все вирішила більшість — і ось я тут. Двоє тюремних інформаторів, завдяки яким мене засудили, раптово кудись зникли кілька років потому. Ви знали про це?

— Я читала про це, — відповіла Лейсі.

— Обидва просто в повітрі розчинились, до того ж одночасно.

— Ви маєте якісь припущення?

— Дві версії. Кожен із них був відомим у злочинних колах, справжні перевертні, яких трохи привели у порядок перед засіданням. Вони стверджували, що я вихвалявся вбивством у в’язниці. Проблемна у роботі з інформаторами полягає в тому, що вони схильні часто змінювати свої свідчення. Отож, перша версія така: справжній убивця вирішив прибрати їх до того, як у них з’явиться нагода це зробити. Я думаю, все так і було.

— А друга версія? — запитав Г’юго.

— Інформаторів убили мої люди, щоб помститись. Версія сумнівна, але повністю відкидати її теж не варто. Емоції тоді просто зашкалювали, тож можливо все. Хай там як, а вони зникли і ніхто їх не бачив уже багато років. Сподіваюсь, що вони мертві, адже я тут через них.

— Нам заборонено обговорювати деталі вашої справи, — спинила його Лейсі.

— Повірте, нікого не хвилює, що ми тут з вами обговорюємо. Тепер це лише формальність.

— Виходить, що у цій справі маємо уже чотирьох покійників, — зазначив Г’юго.

— Як мінімум.

— Насправді їх більше? — запитала Лейсі.