Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 29

В’язень тримав у руці телефонну трубку, але нічого не відповів, тільки знизав плечима.

— Не знаю, чи отримали ви нашого листа. Ми працюємо на Державну раду з судових правопорушень і займаємось розслідуванням справи судді Макдовер.

— Я знаю, — відповів він. — Адже я погодився на цю зустріч і зараз я тут.

Він говорив повільно, зважуючи кожне слово.

— Ми приїхали не задля обговорення вашої справи. Тут ми вам нічим не зможемо допомогти, до того ж на вас і так працюють хороші адвокати з Вашингтона, — сказав Г’юго.

— Я все ще живий, а отже, вони непогано працюють. Чого вам від мене треба?

— Інформації. Нам потрібні імена тих, із ким можна поговорити. Це мають бути таппакола, але ті, які стали на правильний бік, на ваш бік. Ми не можемо просто з’явитися нізвідки і почати ставити запитання, — сказала Лейсі.

Чоловік примружив очі й стиснув губи так, що його рот почав нагадувати перевернуту посмішку. Пильно поглянув їм у вічі й кивнув, і нарешті промовив:

— Послухайте, моя дружина і Сон Разко загинули у 1995 році. Вже у 1996-му мене засудили і повезли закутим у кайдани в фургоні до в’язниці. Це все відбувалося задовго до казино, а тому я не думаю, що зможу вам чимось допомогти. Перш ніж його збудувати, їм потрібно було позбутися мене і Сона. Вони вбили його разом із моєю дружиною, а відповідати за це доведеться мені.

— Ви знаєте, хто це зробив? — запитав Г’юго.

Тепер Мейс справді усміхнувся, але в його погляді не було радості. Помовчавши, він відповів:

— Містере Хетч, за ці шістнадцять років я вже не раз говорив про те, що не знаю, хто вбив мою дружину та Сона Разко. Якісь люди раптом з’явилися невідомо звідки. На той час у нас був дуже хороший лідер, та його звинуватили у корупції. Цим людям вдалося якось підставити його. Не знаю, як це у них вийшло, але напевно тут замішані гроші. Його засудили, усе через казино. Ми з Соном не припиняли боротьби і в 1993-му здобули перемогу в першому голосуванні. Вони думали, що у нас нічого не вийде, а тому вже почали підраховувати прибутки від казино та навколишніх земель. Коли наша громада зруйнувала їхні плани, ті хлопці вирішили позбутися Сона. А заразом і мене. Вони добре придумали, як це зробити. Сон мертвий, я тут, а казино згрібає гроші лопатою ось уже десять років.

— Вам про щось говорить ім’я Бонн Дюбос? — запитала Лейсі.

Він замовк, і здалося, що його пройняв дрож. Відповідь була очевидною, тож коли Джуніор заперечив, обоє детективів відзначили це у своїх записах. Цікаво буде обговорити його реакцію по дорозі додому.

— Не забувайте, — відповів Мейс, — що я тут уже давно. П’ятнадцять років одиночного ув’язнення знищують душу, дух і свідомість. Я вже багато втратив і не завжди пам’ятаю те, що варто було б пам’ятати.

— Ви б не забули Бонна Дюбоса, якби були з ним знайомі, — й далі наполягала Лейсі.

Джуніор зціпив зуби і заперечно похитав головою:

— Я його не знаю.

— Припускаю, що про суддю Макдовер ви не найкращої думки, — сказав Г’юго.

— Це ще м’яко кажучи. Вона перетворила судовий процес на якийсь фарс і доклала максимум зусиль, щоб невинну людину засудили. Суддя когось прикриває. Я завжди підозрював, що вона знає більше, ніж мала б. Це був справжній кошмар, містере Хетч, із тієї миті, коли мені повідомили, що моя дружина разом із Соном мертві. Потім був шок від звинувачення й арешту аж до моменту, коли мене запроторили до в’язниці. Система запрацювала, і раптом я зрозумів, що усі навколо негідники — починаючи від копів і до прокурорів, судді, свідків, присяжних. Мене поглинула система, яка працювала на повну силу. Я й озирнутися не встиг, як мене підставили, засудили, ув’язнили. Так я й опинився тут.