Читать «Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці» онлайн - страница 14

Ален Роб-Грійє

Марі говорила швидко, ніби хотіла сама себе переконати. Раптом її збудженість минула. Вона на мить принишкла, ніби замріялася, потім сумно мовила:

— До того ж, ми не певні, що сьогодні справді зустрілися. Можливо, це не ми, та й ти — не ти…

Вирішивши, мабуть, що й так набалакала багато нісенітниць, Марі заявила, що тепер моя черга розповідати.

Оскільки я їв швидше, ніж діти, то вже давно впорався з вечерею. Досі Марі говорила, але тепер повільно й зосереджено пережовувала кожен шматок. Я запитав, яку історію їй розповісти. Вона захотіла, — навіть почала категорично вимагати — «науково-фантастичну історію кохання». Тоді я розпочав:

— Отже, якось робот зустрічає молоду панну…

Та моя слухачка відразу перебила розповідь:

— Ти не вмієш розповідати. Справжня розповідь має бути обов'язково в минулому часі.

Вона, звичайно, мала рацію, я сказав:

— Згода. Отож, робот зустрів якось…

— Та ні, не в такому минулому часі. По-французькому в оповіді слід уживати минулий історичний час. Інакше, ніхто не здогадається, що ти розповідаєш історію.

Я на мить замислився, бо не звик розмовляти писемною мовою. Нарешті почав:

— Був собі якось дуже давно, в чудовому французькому королівстві дуже розумний, хоч і цілком металевий, робот. На балу в королівському палаці він якось зустрів прегарну шляхетну панну. Він запросив її до танцю, залицявся до неї. Вона почервоніла. Він вибачився. Потім вони знову танцювали. Його рухи здалися панні якимись механічними, але він зачарував її своїм вишуканим поводженням. Наступного дня вони побрались, одержали безліч розкішних подарунків і вирушили у весільну подорож… Ну що, так годиться?

— Не блискуче, але може бути. У всякому разі, форми минулого часу правильні.

— Отже, далі… Молоду звали Бланш, і це дуже їй пасувало, бо вона була чорнява. Була трохи наївна й не помітила кібернетичної природи свого чоловіка. Проте, вона таки завважила, що він завжди робить одні й ті самі рухи, промовляє одні й ті самі слова. «Ти ба, — думала вона. — Мій чоловік напрочуд послідовний і в діях, і в словах».

Та одного ранку, прокинувшись дочасно, вона побачила, як він у ванній кімнаті змащує свої тазостегнові суглоби з допомогою маслянки від швацької машинки. А що дружина була добре вихована, то нічого йому не сказала. Одначе від того дня сумніви почали точити їй серце.