Читать «Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці» онлайн - страница 15

Вона пригадала деякі обставини, яким доти не надавала значення: нічне рипіння, причому рипіли не пружини ліжка, а щось інше, і саме тоді, коли він пригортав її в темряві алькову; й не раз чула вона й дивний звук, ніби тихе цокання будильника, що чулося в нього зсередини.

Бланш зробила ще одне несподіване відкриття: його досить невиразні сірі очі часом починали блимати, мов габаритні вогні автомобіля, що збирається робити поворот. Розтривожили її до краю й інші властивості чоловіка.

Зрештою пані Бланш упевнилася в ще неймовірніших, справді сатанинських відхиленнях: її чоловік ніколи нічого не забував! У його дивовижній пам'яті відкладалися найнезначніші побутові події, він був здатен подумки виконувати з надзвичайною швидкістю арифметичні дії, коли в кінці місяця вони разом робили господарські підрахунки. Це навело Бланш на підступні наміри. Вона захотіла більше довідатись про дивні здатності свого чоловіка й виробила справді макіавелічний план…

Коли я дійшов до цього місця, діти вже давно сиділи над порожніми тарілками. Та я й сам аж совався на місці, так мені кортіло піти з цього кафе й дізнатися нарешті, що ми робитимемо далі. Тому я поспішив закінчити свою розповідь:

— На жаль, саме тоді розпочався сімнадцятий хрестовий похід і нашого робота було мобілізовано до колоніальної піхоти, в третій кірасирський полк. Він сів на корабель у марсельському порту і вирушив на Близький Схід воювати проти палестинців.

Оскільки всі лицарі носили обладунки з нержавіючої сталі, ніхто не помітив фізичних особливостей нашого робота. І він так більше й не повернувся до своєї любої Франції, безглуздо загинувши одного літнього вечора, так що навіть смерті його ніхто не помітив. А трапилося це під мурами Єрусалима, коли отруєна стріла підступного сарацина пробила його панцир і викликала в електронному мозку коротке замикання.

Марі скривилася.

— Кінець якийсь недолугий, — сказала вона. — В тебе було кілька вдалих думок, та ти не зміг їх розвинути. Але найприкріше те, що не зумів зробити героїв живими й привабливими. Коли в кінці герой гине, слухачів це аж ніяк не розчулює.

— Наш робот уже ніколи не пригорне свою кохану Бланш, а тебе це так і не розчулило? — пожартував я.

Нарешті я домігся того, що на обличчі моєї вимогливої вчительки з'явилася гарна весела усмішка. Марі відповіла мені іронічним тоном:

— Було вельми приємно слухати вас, мій любий друже, коли ви нам розповідали про той бал, на якому наші герої заприязнилися. Й коли ми з Жаном закінчили їсти, то пошкодували, що обставини змусили вас скоротити розповідь: ми це одразу відчули. — По паузі вона додала вже іншим тоном: — Згодом я вивчуся на героїню роману. Це гарна робота, до того ж дає змогу жити в минулому історичному часі. Тобі не подобається?

— Я ще не наївся, — втрутився в розмову її брат. — Хочу ще й піццу.

Можливо то був жарт, бо обоє засміялися, та я нічого не зрозумів. Мабуть, якийсь родинний дотеп. Потім надовго запала тиша, що здавалася мені діркою в часі чи пробілом між двома розділами. Я дійшов висновку, що зараз щось має статися. Я чекав.