Читать «Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці» онлайн

Немає жодних підстав уважати розповідь Сімона Лекера звичайною літературною вигадкою. Можна, навпаки, твердити: найголовніші епізоди цієї розшарпаної, ніби потрісканої оповіді розтинають нашу дійсність із неабиякою послідовністю, що вражає й бентежить. І якщо певні епізоди оповіді подекуди відступають од реальності, це так упадає в око, аж неминуче виникає думка, ніби все роблено з волі автора й кожен поворот, кожна вигадка мають якесь пояснення. Але яке саме — невідомо, принаймні зараз. Якби пощастило розкрити таємницю, вся справа значно прояснилася б… У всякому разі — можливо.

Щодо особи самого автора, то про неї нам відомо дуже мало, власне, нічого. Ніхто ніколи не чув від нього про родичів — далеких чи близьких. Вже після зникнення в нього вдома виявлено французький паспорт на ім'я Бориса Керхімена, інженера-електронника, родом з Києва. Але поліція запевняє, що той паспорт — груба підробка, можливо, виготовлена за кордоном. Проте, за твердженням свідків, на фотографії паспорта, здається, зображено саме цього молодика.

Щодо прізвища, то воно зовсім не схоже на українське. Проте, в Паризькій французько-американській школі на вулиці Пассі, де він останні кілька місяців викладав французьку мову, його знали під іншим ім'ям і прізвищем — Робена Корсімоса, а також Сімона Лекера. Це скорше нагадує угорця чи фінна, а може, й грека; хоча грека — навряд, бо хлопець був високий, білявий і мав блідо-зелені очі. Слід, нарешті, зазначити, що й колеги-вчителі, й учні (переважно дівчата), називали його тільки Яном, так і писали — Jan, коли доводилося, скажімо, лишати йому записку; тим часом ніхто не міг нам пояснити, чому вони називали його саме цим ім'ям.

Рукопис, про який ідеться, — дев'яносто дев'ять сторінок, видрукуваних через два інтервали, — лежав посеред письмового столу в скромній мебльованій кімнаті будинку 21 на Амстердамській вулиці, поруч із старенькою друкарською машинкою, на якій, за висновком експертів, той текст надруковано. Одначе цілком можливо, що це було зроблено й на кілька тижнів, ба навіть на кілька місяців — раніше; в такому разі машинку й рукопис могли примістити поряд зумисне, аби завести в оману слідство.

Коли читаєш рукопис, одразу виникає враження, що це звичайнісінький посібник із французької мови. В тексті легко помітити поступове ускладнення граматичних правил. Його поділено на вісім неоднакових розділів; але ж і навчальна чверть триває в середньому вісім тижнів. Дієслово розглядається в традиційній послідовності чотирьох дієвідмін із чітким протиставленням груп з інхоативним інфіксом та без нього. Дієслівний час та спосіб чергуються в суворій послідовності — від теперішнього часу дійсного способу до минулого часу умовного способу. Те саме бачимо й у розділі відносних займенників, складні форми яких з'являються тільки наприкінці тексту; займенникові дієслова взаємної дії автор також розглядає переважно в кінці.