Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 49

Але в дев’яносто третьому році, про який тут розповідається, вулиці Парижа ще мали величний і суворий вигляд, як на початку революції. У них були свої оратори, як-от Варле, що роз’їжджав у пересувному бараку, з покрівлі якого виголошував свої промови, були свої герої, один з яких звався «капітан залізних палиць», були свої улюбленці, як-от Гофруа, автор памфлета «Ружіф». Деякі з цих улюбленців народу впливали шкідливо, вплив інших був здоровий. Серед них був один чесний і непохитний — Сімурден.

II. СІМУРДЕН

Сімурден був людина високої чесності, але похмурої вдачі. В ньому було щось непохитне й невблаганне. Він був священиком, і це позначилося на ньому. Людина може мати, як і небо, темну ясність, коли щось утворить в ній ніч. Попівство створило ніч у Сімурдені. Хто був священиком, ним і лишиться.

Те, що створює в нас ніч, може створити в нас і зорі. Сімурден сяяв у темряві всіма зорями справжніх чеснот.

Його історія проста. Він був сільським священиком і учителем в аристократичному домі. Потім йому дісталась невелика спадщина, і він став вільною людиною.

Він насамперед був упертою людиною. Кожну думку він ніби тримав кліщами, вважаючи, що не має права її облишити, доки не продумає до кінця. І мислив якось завзято. Знав усі європейські мови і деякі інші. Вчився безперестанно, це допомагало йому зносити тягар цноти, але постійне приборкання почуттів приховує в собі величезну небезпеку.

Бувши священиком, він — чи то з гордості, чи силою випадку, чи через душевне благородство — додержував усіх обітниць. Але віру свою зберегти не зміг. Наука вбила її. Тоді, заглянувши в свою душу, він відчув себе ніби покаліченим і, не маючи змоги облишити духовну кар’єру, він працював над собою, щоб стати людиною, але людиною суворого типу. Його позбавили сім’ї — його сім’єю стала батьківщина, йому не дали змоги одружитися — він віддав свою любов людству. Така неосяжна заповненість є, по суті, порожнечею. Його батьки були селяни і, роблячи з нього священика, хотіли, щоб він вийшов з народу, а він знову повернувся до народу.

І повернувся з усією пристрастю своєї натури. На страждання він дивився з палким співчуттям. Священик перетворився в філософа, філософ став бійцем. Ще за життя Людовіка XV Сімурден невиразно почуває себе республіканцем. Якої республіки? Можливо, Платонівської, а можливо — Драконової.

Йому заборонили любити — він став ненавидіти. Він ненавидів брехню, монархію, теократію, свій священицький одяг. Він ненавидів сучасне і пристрасно кликав майбутнє, він передбачав його, вгадував його жах і велич. Він уявляв собі якогось месника, що має визволити людство від пекучих нещасть. Він заздалегідь вітав катастрофу.