Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 50

1789 року ця катастрофа сталася, вона застала його готовим. Сімурден кинувся у велетенську битву за оновлення людства з усією логікою, тобто для людини його розумового гарту — з усією нещадністю. Логіку не розчулиш. Він пережив великі революційні роки, відзивався на всі їх бурхливі подуви: в 89 — падіння Бастілії, кінець страждань народу; в 90, 4 серпня, — кінець феодалізму; в 91 — Варенн і падіння монархічної влади; в 92 — встановлення Республіки. Він бачив, як наростала революція. Він був не така людина, щоб злякатися цього гіганта. Навпаки — це зростання його оживляло, і хоч він був не молодий, — мав уже п’ятдесят років, а священики старіють швидше, ніж інші люди, — він сам теж почав зростати. З року в рік, бачачи, як наростають події, він ріс разом з ними. Спочатку він боявся за долю революції, він стежив за нею. Розум і право були на її боці, і він палко прагнув її успіху. І в міру того, як вона лякала, він заспокоювався. Він хотів, щоб ця Мінерва, коронована зорями майбутнього, була також Палладою з головою Медузи на щиті. Він хотів, щоб її божественний погляд при потребі міг спопелити демонів пекельним вогнем, відплатити їм жахом за жах.

Так вступив він у 93 рік.

93 рік — це рік війни Європи проти Франції і Франції проти Парижа. А що таке Революція? Це перемога Франції над Європою і Парижа над Францією. Звідси велич дев’яносто третього року, цієї страшної години, значнішої за все століття.

Нічого не могло бути трагічнішого, як напад Європи на Францію водночас з наступом Франції на Париж. Драма, що перетворилася на епопею.

93 рік — рік великого напруження. Це була гроза, сповнена гніву і величі. Сімурден почував себе в своїй стихії. Це шалене, дике й чудове середовище відповідало його розмаху. Цей чоловік, як морський орел, сполучав у собі глибокий внутрішній спокій з любов’ю до зовнішніх небезпек. Такі крилаті, пристрасні і водночас спокійні натури створені для бурі. Є такі буремні душі.

Він мав своєрідну жалість — тільки до нещасних. Він ладен був віддати себе, щоб пом’якшити страждання, які викликають жах. Ніщо його не відштовхувало. В цьому була особливість його доброти. Його готовність подати допомогу була відворотна й божественна. Він шукав виразок, щоб цілувати їх. Найважче творити добрі діла, коли вони викликають почуття огиди, він якраз любив такі. Одного разу в лікарні помирав чоловік від злоякісного, гидотного, може й заразливого нариву в горлі. Треба було негайно випустити звідти гній. Сімурден приклав рот до нариву, висмоктав гній, час від часу спльовуючи його, і врятував чоловіка.

Він ще носив тоді одяг священика, і хтось сказав йому:

— Якби ви зробили це для короля, ви були б єпіскопом.

— Для короля я б цього не зробив, — відповів Сімурден.

Через цей вчинок і відповідь він став популярним у бідняцьких кварталах Парижа.

Популярність його була така велика, що весь стражденний люд, усі знедолені й озлоблені слухалися його в усьому.

В ті часи глибоке обурення проти спекулянтів часом призводило до прикрих помилок. Одною з них був розгром у порту Сен-Нікола парусного судна, вантаженого милом. Сімурден одним словом припинив його. Другого разу він розсіяв розлючену юрбу, що спиняла вози біля застави Сен-Лазар.