Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 26

Настя. Мов багнюкою мені жбурнув в вічі! Осудовисько, на дочці чабана сватається!.. Не дам тобі ані шеляга, ні копієчки!..

Роман. У мене є голова на плечах, і не каліка я!.. Опріч того, знаю ремества!..

Настя. Сміховисько! Люде добрі, заплюйте мені очі! З давніх-давен потомствені міщане, он якого коліна! що й купці в нашім роду є!.. І тепер, у Кийові, брат у других за диякона!.. Сестра у третіх за чиновником!.. А тут рідний син жениться на дочці чабана, на обідранці, задрипанці!..

Степан. То ти колись задрипана ходила, як ще взувала одну ногу в постіл, а другу в лапоть; а тепер як загарбала в свої пазурі чоловікове добро та Зіньчине придане!..

Настя. Мовчи, я не до тебе балакаю!

Степан. Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в чуже подвір’я, здіймаєш веремію та ще й силуєш мовчати? Та я тебе без говту вкоськаю і цурку на губу накину!..

Писар. Ну-ну, животноє! Не смій порочити!

Роман (до писаря). А вам зась!

Степан. Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело!

Настя. Сам ти помело! (До Романа). Щоб і на подвір’ї моїм ти не з’являвся! Щоб око моє тебе не бачило!

Роман. Знаю, що мені там місця нема!

Степан. Романе, слухай сюди! Коха тебе Хведоска, нехай іде! А що мати варняка, то я того і вухом не веду!.. Дочко! Тобі з ним жити, а не нам! Чи так, стара?

Хотина. Авжеж!

Хведоска. Я сказала своє слово, тату, і сказала його твердо!

Степан. По-моєму: слова на вітер не пускай! Іди, Романе, до нас у прийми. Наша хатина хоч маленька, та правда в ній щиренька; хоч три ступні від покуття до порога, зате в ній тихо, як у бога! Буде тісніш, стане тепліш!.. Ходімо, діти, в хату. Просимо і добрих людей, а лихим покуть на вигоні!

Настя. Не син ти мені, не син!

Роман. Я теж міркую, що я обмінча!

Степан. Романе, не годиться так! «Чти отця твого і матір!..» Свахо, не комизься, іди в хату!

Настя. Яка я тобі сваха? Щоб ти й доки світ сонця не діждав бачити мене у своїм хліві!.. Ой сором!.. Тепер попадя та дячиха висміють мені очі!

Писар. Да, скандал!

Степан і другі йдуть у хату, Настя і писар – з двору.

Завіса

Дія четверта

Середина простої хати. За столом сидить Хведоска, з обох сторін дружки. На столі гільце. Біля столу стоїть староста (Чикалка), біля порога підстароста (Пилип). Біля печі стоять Степан Рева і Хотина.

Ява 1

Дружки (співають).

Казав соловейко: Сяду – не впаду;Казала Хведоска: Заміж не піду.Казав соловейко: Політаю;Казала Хведоска: Погуляю!

(Починають квітчати Хведосці стрічками голову).

Ой дай, мати, масла,Я ж твою корівоньку пасла:Виганяла в ранню росу,Дай помазати косу.Ой попе, попе Гордію,Не дзвони рано в неділю;Дзвони рано в суботу,Задай дружечкам роботу.Ой ви, галочки, літайте,Ой ви, дружечки, співайте,За косою квіточку носіте,Хведоні правдоньки не кажіте.Ой ви, дружечки, рядочкомПопід зелененьким садочком,Та вирвем квіточку зелененьку,Заквітчаємо Хведоску молоденьку.Ой дружечки, помалу йдіть,Нашого винограду не топчіть,Бо наш виноград скрізь поріс,Куди тебе, Хведоню, бог поніс?

(Скінчили квітчати).

Чикалка. Старосто, пане підстаросто!