Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 24

Хотина. Милості просимо у господу! (Пішла в хату).

Степан. Засвіти ж там свічку, щоб поночі лоба не розбили,– нехай роздивляться, де там у нас той крам.

Чикалка (силкується балакати по-московськи). Єхто, дискать, і дочка ваша?

Степан. Здається, що це вона. Чого ж так засоромилася? Уклонись людям та звичайненько.

Хведоска уклоняється.

Чикалка. Да-да! Дискать, поклон как честь; а честь – кагди єсть що єсть.

Степан. Не здивуйте! Вона у нас хатня, промеж людьми негусто бува, все більш під материним крилом, то навряд чи зугарна до ладу й відповісти.

Чикалка. І при том, і при єтом, дискать, засоромилася… Да-да! Дискать, у них, у дівчонок, очі в землю первою правилою. Да-да!

Степан. Ну що ж, коли вже приблудилися, ідіть в хату: світло вже засвічено.

Чикалка. Да-да! Дискать, посидіть, покушать, умственних словес послушать!.. Дискать, так воно завсегди у нас в Расєї!

Степан. То ви аж з Расєї?

Чикалка. Дискать, коли чували, аж з-під самого Чугуєва!

Пилип. Та ну, йдіть вже, пане. хазяїне, в хату, там набалакаємося. Ідіть попереду, бо ми не знаємо, як ваші двері відчиняються.

Степан. Доброму чоловікові всередину, а лихому: і вікно – двері, і димар – ворота!..

Пішли.

Чикалка (йдучи). Єхто вєрно! Дискать, как халамидник, так йонен пролазить…

Хведоска (сама). Як на вугіллі стояла! В голові так все й заметушилося, у вухах ніби ціпами молотить! Від кого ж ці люди? Невже не від Романа? 1-і, не доведи господи! Втечу, втечу!.. Хоч би на цей час трапилася яка подруга-порадниця! (Пішла на вгороо).

Ява 11

Зінька (хутко виходить). «Роман вже й старостів шле!» – шепнула лавошниця. Певно, вже тут? (Заглянула у вікно). Тут лавошник і Пилип. Де ж Роман? Чого я сюди прийшла? Щось задумала, а ніяк не розміркую… Вхопило мене раптом, ніби вихор, і закрутило, як пір’їну!.. Кудись несе, перекида, жбурля!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої отут зійшлися докупи!.. А й чи багато ж їх було, тих шляхів?.. Один шляшок, та й той пилом припав!.. Ох, неначе що кліщами здавлює голову!.. (Схилилася на причілок).

Ява 12

Хотина (вийшла з хати і витира рукавом очі). А де ти, Хведоню? А ходім лиш в хату! Хведоню, гу!.. Куди ж це вона забігла? От капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло!.. (Шука).

Ява 13

Пилип (виходить з хати). Піти привести Романа – швидш діло буде, а то отой бовтун почав якусь дурницю плескати! (Пішов).

Хведоска (йде з огорода заплакана). Я тут, нене!

Хотина. Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти у своїй волі. (Плаче). Там вже як тобі господь на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай.

Хведоска. Від кого ж ті люде?

Хотина. Парубка звуть…

Хведоска. Невже не Романом?

Хотина. Ба Романом! Він?

Хведоска (засоромилася). Він…

Пішли в хату.

Ява 14

Ганна (виходячи з-за хати). Зінько! Я ж кажу, що вона вже тут! Це так на хвилину вийшла з хати? Гарна гостя, спасибі! Майнула і не попрощалася?

Зінька. Зараз вернусь…

Ганна. Гей, гей! Нема в тебе, як бачу, ані крихотки розуму! Так гарно міркувала: «І на прощу піду, і бачити його не хочу, і на весілля не зостануся!..»

Зінька. Ну… Ходім!

Пішли.