Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 23

Роман. Ти вже довідалася?

Хведоска. Знаю… чула! Що було, то минуло! Коли щиро мене кохаєш – не залишиш; коли ж твоя розмова зо мною була облеслива й зрадлива – бог тебе покарає!

Роман. Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. О, як мені легко тепер, як любо дивитися на божий світ!..

Хведоска (глянула на вгород). Ой лишенько, мати йдуть!.. Як їх не треба, вони тоді й з’являються! Втікай хутчіш!.. Заховайся!..

Роман (цілує її). Чи є у світі щасливша людина від мене? (Хутко пішов).

Хведоска (сама). Це ж мати зразу постережуть!.. Хоч би не поцілував, лице геть зашаріло!.. Як спитають мати, чого я так почервоніла, що я їм скажу? Хоч би хто линув на мене водою!.. Прикинуся, ніби їх не бачу… Співатиму!.. (Злягла на тин і ледве співа).

Світи, світи, місяцю,І ти, ясна зоря,Просвіти доріжку,А де мила моя.У полі доріжка,Там шовкова трава,Ой там дівка косуТа й розчісувала.Там дівчина косуТа й розчісувала,Сестрицям-подружкамПереказувала:«Сестриці-подружки,Ви кайтесь по мені,Не доймайте віриВи козаченькові…»

Ява 9

Хотина (йде з города). Он якої сумної завела!

Хведоска. Це так, мамо… Це тільки пісня така… Я не сумую!

Хотина. Бо й нічого! Ти щаслива, доню!

Хведоска. Як? А ви почім знаєте?

Хотина. От так, почім!

Хведоска. Еге, хитруйте! Ач які!

Хотина. І чого ж би то я хитрувала з тобою?

Хведоска. Бачу я по очах!.. Мамочко, чи ви тепер добренькі?

Хотина. А чого мені гніватися?

Хведоска. Ні, ви засмійтеся!..

Хотина. Та чого це ти так лабузнишся?

Хведоска. Мамочко! Сядьмо отут, на призьбі!.. (Садовить її і горнеться). Ой, страшно! Ненечко, ластівочко!.. Я ж у вас люба дитина, правда?

Хотина (гладить їй голову). Балувана ти.

Хведоска. Ні! Єй-богу, ні! І батько казали, щоб я не балувалася… Чи я ж у вас не покірлива або не слухняна?

Хотина. Ба ні, покірлива.

Хведоска. І слухняна, правда?

Хотина (сміється). Трошки з гедзем!

Хведоска. Тільки трошки ж? Ненечко!.. Ой… Стривайте, я заплющу очі! (Заплющила очі). Мамочко, ви нічого не помічаєте?

Хотина (усміхнулася). Ба помічаю!

Хведоска. Невже? (Закриває долонями очі).

Хотина. Ще з понеділка помічаю.

Хведоска. Та й досі мовчали?

Хотина. Тобі, доню, вісімнадцятий год пішов, маєш свого розуму; я тебе повчала, як ти нерозумною була… Коли пам’ятаєш материну навуку, ти тямиш, як слід себе оберігати!

Хведоска. Я все пам’ятаю!

Хотина. Приходив до тебе уночі в комірчину якийсь парубок на другий день великодня?

Хведоска. Приходив, ненечко, і на третій день, і на четвертий, і на…

Хотина. Та бачила ж, бачила!.. Либонь, і батько постеріг? Третьої ночі прокинувся – мабуть, почув, що рипнуло щось дверима, та й каже: «А глянь, стара, в вікно, либонь, ніч зоряна?..»

Хведоска. Ой! Що ж оце буде?

Ява 10

Ті ж, Степан, Чикалка і Пилип.

Степан. А йди, стара, в хату. Ось бач, оці люди здибали мене посеред шляху та й присікалися! Кажуть: «У вас є крам, а ми маємо купця…» Либонь же, ми з тобою ніколи не крамарювали? Чи, може, вони не на ту стежку втрапили, чи в манівцях заплуталися?.. (Глянув на Хведоску).