Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 22

Роман (не зна, що сказати). Та я… я, бачте, тільки так спитав…

Степан. Бодай тебе!.. Почервонів, як калина! Який з тебе чоловік буде?

Роман. Нічого, вилюднію! Це ж ви зовсім мене засоромили… (Уклонившись, пішов).

Степан (сам). Он які парубки народилися! Пита, де його дівчина! А колись, бувало, стирлуєш вівці гін за шість від села, станеш на шпилю та як свиснеш: летить Хотина, аж земля під нею двигтить!.. Отаке! (Задумався). Талан це Хведосці чи омана? Коли покохала, повинна знати кого… Ач! Хм! Нема ж і моєї Хотини дома, пішла на гробки, а з гробків чи не зайшла до кого з кумів? Притичина!

Ява 6

Хведоска (йдучи селом). Казала Мотря, що Роман пішов уподовж села,– куди ж то?

Степан (побачив її). А де ти вештаєшся? Ще тобі не обридли співи та гульня?

Хведоска (дивується). Отакої! Почніть гримати!

Степан. І мати, і дочка майнули з подвір’я, ні на кого й хати кинути… Мабуть, і худоба ненапоена?

Хведоска. Ба иі, напоєна! Оце свіжо я напувала.

Степан. Ходиш там… Може, яке баловство? Гляди мені!

Хведоска (убік). Лихо! Невже батько постерегли?

Степан. Що то, легко вас, думаєш, до розуму доводити? Зостанься ж біля хати, а я… Часом надійде…

Хведоска. Хто?

Степан. Хтокало! Та не стій посеред шляху, мов та проява, незвичайно!.. А я піду пошукаю матері. Певно, до кумів зайшла. (Пішов).

Хведоска (сама). Так же й є, що постерегли! Нічого не розберу, що вони мені наговорили?.. Стривай, нагадала! Сьогодні за обідом казали: «Коневі – стайня, волові – ясла…» Це ж вони мені наздогад?.. То ж це буде? Ой коли б же хоч мати швидше прийшли, порадюся з ними… Як треба, тоді їх якраз і нема! Де ж це вони забарилися?.. (Пішла засмучена на вгород).

Ява 7

Роман. Мотря сказала, що Хведоска побігла додому, як би ж мені її побачити? Наважався спершу все їй розказати, а зустрівся з батьком її, не вмовчав і виявив серце!.. Чи я ошалів, чи з пантелику збився?.. Може, вона в хаті, хоч би у віконце виглянула.

Ява 8

Хведоска (йдучи). Ну, вже ці мати, як підуть до кумів! (Побачила Романа). Це ти?

Роман. Я, моя пташко!

Хведоска. Ой боже ж мій! Чого ж так рано, що й не вечоріє?

Роман. А що ж я подію?

Хведоска. Ой не стій же там! Постережуть сусіди, почнуть плескати!.. Куди ж мені тебе подіти? Хі, клопіт з тобою!.. Іди мерщій хоч під повітку!

Тікають під повітку.

Ну й хто видав так рано приходити?

Роман. Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку чіпляються!.. (Бере її за руки). Хведоню!

Хведоска. Як ти сказав мені біля воріт?

Роман. Пташко моя!

Хведоска. Ач, як гарно!

Роман. Серденько моє, світе мій!.. На душі моїй лежить тяжка провина, і я мушу її виявити перед тобою…

Хведоска. Яка провина! У чім ти провинив проти мене?

Роман. Мені слід було зразу сказати тобі… Я виховувався перед тобою… А тепер!..

Хведоска (З ляком). Що таке? Не муч мене!..

Роман. Не буду тобі казати, як я тебе кохаю, серце твоє само скаже! Я не хочу ні пеститися, ні умизгатися, щоб таким побитом зменшити свою провину… Знай, Хведоню!..

Хведоска. Чи не догадуюся я? Ти це про Зіньку кажеш?