Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 20

Ява 3

Ті ж і Роман.

Харитон (побачив здалеку Романа). Ото ж і Роман Жлуденко? Він, він!.. Куди це простує? (Гука). Сохронович, куди бог несе?

Роман (підходить). Христос воскрес! З празником!

Харитон і Степан. Воістину!

Харитон. Куди це?

Роман. Кожен свого шука. До ваших парубків прийшов, дома занудився.

Харитон. Навряд чи здибаєш їх! Де-небудь по кручах у «заборонку» грають; бо в селі не можна, урядник велів соцькому забороняти!

Степан. Присядь, парубче, та побалакай з нами. Чи, може, куди хапаєшся?

Роман (сіда). Прихапок, як і вхапок: лизнув – не вхопив, сьорбнув – не наївся!.. Де люде, там і розмова; а де розмова, там і розум… (Помовчав). А ви ж про віщо тут балакали?

Степан. Та… Переливаємо з порожнього в те, що без клепок. (Сміється). Пустословимо!

Роман. Коли б з кожного слова виростало діло, то не було б слів, а саме діло.

Ява 4

Кирило, Пилип, Свирид іще деякі люди, проходячи вулицею, шапкуються.

Кирило. Кажу вам, що нема, нема! То все брехня! Нема: ні Лондуму, ні Парижу!.. Тільки є Питербург, бо там цар живе; та Київ, бо там мощі святих!.. (Побачивши Романа). Вже тут той мудрій, що ще молоко не обсохло на губах!.. (Пішов).

Роман. Дід Кирило знов розказував якийсь сон? Степан. Такому старому то й не диво. Пилип (підходить). Про нього, либонь, вже й на тім світі забуто.

Свирид. Ні, там на нього пайок іде. Пилип. Началники наші розгулялися: ціла юрба гостей набігла до старшини, – з дзвінками, з талабончиками, з музиками!..

Роман. Це вони тільки що вибралися від нас. Свирид. На те вони й пани, щоб панувати. Роман. Хто ж їх панами настановив, як не ви? Хіба старшину на те вибирають, щоб він п’янствував та зневажав мирян?

Ява 5

Ті ж і Денис.

Денис (під чаркою). А що, коли б оці слова та урядникові в вуха?

Степан. Що це ти, неначе злодій, підійшов крадькома! А де ж твоє «з празником»?

Денис. Хоч і не треба!

Роман. Може, я не правду кажу?

Денис. А хоч і правду? Началство, недзя! Забули, що урядник на сходці казав: коли що почуєте таке, що не слід, – остерігайтеся! Остерігайтеся, то й вам краще буде!.. От я й остерігаюся… Ну, що соцькому, він мене вигнав оце з шинку, – піднесу дулю під самісінький ніс!

Степан. Ішов би ти своєю дорогою.

Денис. Це твоя вулиця, твоя? Вона обчеська, а я обчеський собствелник-о! – я при своїм законі!..

Пилип. І при своїм розумові?

Денис. Пилипе! Єй, плюну в вічі!.. Ще й сяду отут, посеред вулиці, на своїм обчеськім положенню… (Сів). О, прикипів!

Свирид. У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся гарненько…

Пилип. Побачиш порожнє місце.

Степан. Або ж пляшку замість голови.

Денис. Сам ти пляшка! Моя пляшка, а твоя не варт і цвяшка!.. І то ти чабан, то я тобі не вівця!.. (Дражнить). «Бирю, бирю! Цкалей!..» О! Ти мене розжуй!

Свирид. Та й виплюнь!

Денис. Га? Я кожного з вас на пальцях знаю!

Пилип. Це вже так і на лобі у тебе написано.

Денис. Єй-богу, я всіх вас на пальцях знаю! (До Романа). Ти розумний, розумний?

Роман. Ні!

Денис. Ні, ти не дурак! Ну, а скажи: чи скоро нам приріжуть землі?

Роман. Ви б урядника спитали.