Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 18

Роман. То й цілуйтеся з ним.

Настя (з ляком). Що?

Самрось. Сказав би я тобі слово!..

Роман. Відкашляйся, коли в горлі застрягло!

Самрось. Аз-буки-буряки, печеная редька!.. Тьху на твою вченість! (Пішов).

Старшина. Ходім, ходім!.. Люде образовані, а таку необразованість заводите, нікоторої прибавки!.. Краще потанцюємо кандреля.

Писар. Отлічно! Акціос!.. Братєц будуть ваш візовой… Амбажуйте мою мамашу. Пішли.

Роман. Коли вже я злишуся цього гармидеру?

Зінька. Знов оборонив? А я не дякую, бачиш, яка я незвичайна?

Роман. Покинула б ти Самрося абощо; чи куди-небудь втекла б від нього!..

Зінька. Втечу від людей, тільки від себе не втечу.

Роман. Яка ти, сестро, безталанна!

Зінька. Мовчи! Боляче!.. Іди геть з очей!..

Роман, похилившись, пішов.

Ох, і жалю ж мій, жалю, тяжкий не розмаю!.. (Заломила руки). Ох, як тяжко-важко!..

Завіса

Дія третя

Село. Посередині кону хата Степана Реви, котра виходить причілком до авансцени. Далі город, тік, садок і т. п.

Ява 1

Степан (сидить на призьбі). Що то, подумаєш, весна: сонце світе ясно та ласкаво і наскрізь пронизує тебе теплом; жайворонки щебечуть… Вже, либонь, скоро й соловейко затьохка?.. В полі хлібець людський зеленіє, а на панському почав рунитись: інша справа й спроможність, то й хліб кращий. Як вдивишся, що як та царина зеленіє, то ніби чуєш, що й кістки в тобі починають лускотіти, неначе почувають, що ось-ось прийде їм невгавна робота… Весна-красна! (Глянув вгору). Сонечко на полудень звернуло і, мов те дівча молоде, усміхається; і сам, дивлячись на нього, несамохіть усміхнешся.

Ява 2

Харитон і Юхим виходять з своєї хати.

Харитон. Я тобі дам нову кухвайку! Це прямо розбой, калавур!.. Хоч з села втікай; збирай збіжжя та й їдь на Амур!..

Юхим. Що ж, тепер тільки й погуляти: уосени візьму жеребка, тоді я царський, а не ваш; тоді мені вашого нічого не треба.

Харитон. Де ж я тобі візьму грошей, де?

Юхим. Мало де? Позичте!

Харитон. Напозичався вже по саму зав’язку!

Юхим. Тепера промеж парубків ходять двірські кавалери: лакей, кучер, повар, машинистий,– співають городських пісень. Може б, і я якої навчився? Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? Дайте вашого дзигзета або руб серебра на ситцеву рубашку!

Харитон. Це ти мені хочеш засліпити очі? Мабуть, кортить тебе у «заборонку»? Програв на перший день празників два злоти?

Юхим. Програв якраз!.. А ви не грали?

Харитон. Так я ж виграв! Аж тринадцять копійок виграв… Бо я всі карти наскрізь бачу, знаю, коли можна замирити… Чорт не видав, завели моду у «заборонку» грати!..

Юхим. Як з таким батьком, то краще на гілляку!

Харитон аж одскочив.

Степан. Що, сусіде, легко слухати від сина таку промову?

Юхим (убік). Ну й чого та бормота раз по раз чіпляється?

Харитон (до Юхима). Та я тебе!.. (Присікується до нього).

Степан. Та візьми його за чуба!

Юхим. Овва!

Харитон (скида жакета і віддає Юхимові). На, подавися ним!

Юхим хутко зодягся й пішов.

Що ти вдієш з ним?

Степан. Чув пісню, що каже:

Ой мамцю моя,А я доня твоя,Було б мене вчити-бити,Як маненька була!

Харитон. Він, сказати, тепера вже не мій, а царський!