Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 16

Зінька. Щаслива!.. Може, Галю, хто раніш іде на прощу, розвідай! Я навідаюся до тебе. Сьогодні, кажеш, вернетесь з ярмарку? Я сьогодні навідаюся.

Пішли.

Ява 4

Писар (виходить з бокових дверей з скрипкою в руці). Їх тут нема! Зеніда Андреєвна, куди ж ви сокрились од общого вниманія! Ух! Одначе від такого нахального частування можна і переселеніє совершить к праотцам: чарка за рюмкою, нема тобі передишки, ані боже мой! (Підспівує).

Калина-малина,А розовий цвєт,Била в меня ціпа-мама,А теперя нєт.

Ах-ха-ха! Сколько не адресую взгляди до Зеніди Андреєвни – не клюйоть! Што ти тут сообразиш: не клюйоть!..

Ява 5

Настя (виходить з тих же дверей, п’яненька). Знов її шукаєш?

Писар. Ково?

Настя. Знаємо вас!.. Чого ж ти втік від кумпанії?

Писар (підморгує). А тоскую, не видя предмета, понімаєш? Дура разві которая, ну, та не поймьоть!.. (Обніма її).

Чорноє платьє,Бєлая кайма,Била в меня ціпа-мама,А тепер нема.

Ну, во-вторих, єтот водочний вопрос так хоч кого озадачить!.. (Знов співає).

Чорноє платьє,Бєлой воротник,Любил меня ціпа-мама,А тепер одвик!..

Ах, мадама, мадама! Почему ви не вдовушка?

Настя. Годі вже мене дурити.

Писар. Дурю, я дурю? Так дай, моя плутовка, ятаган алібо алівульвер, і я сисчас разстрельну грудь вєрную мою!

Настя. Вірю, душко! Не впадай ти за Зінькою, бо з світа мене зживеш!.. Так сумувала за тобою, душко мой, так сумувала, що й їжа на думку не йшла. Спасибі, попадя навчила кислий совус робити, тільки кисленьким і годуюся.

Писар. Да, кислоє і на похмельє хорошо! Платочок, которий ти презентовала, до серця пригортаю і горючими, і кипучими обливаю!.. Беру скрипицю в руки, і тольки вона сладкозвучним мелодійом нагадує звуки твої.

Настя. Оця ж скрипочка і світ мені замакітрила!.. Колись з серця розіб’ю її!.. Як поведеш, душко мой, смичечком по струнах, то ніби серце мені надвоє перетнеш!..

Писар. Как ти чувствітельно разсуждаєш!

Я задушу тебя в моїх проклятьях,Я проклену тебе в моїх об’ятьях!..

І вот мой статістіческой план: когда не будеш ти моєю, я кинусь в волни кипучого моря, як сумашедчой!.. Алібо вчиню преступленіє… І тогда (співа):

Звонкая походка,Сєрєнькой картуз,Бритая головка,Бубновенькой туз!..

(Обніма її і цілує).

Ява 6

Ті ж і Зінька.

Настя (побачила Зіньку). Гетьте-бо! І все б їм цілуватися, от ще поцілуйко! А що, доброго ляпаса піймали по губах? Ото вдруге не лізьте, бо я того ненавиджу!.. Ще як хто побаче, подумає… Ти тут, Зіню? Де це ти була, моя дитино?

Зінька. Там, де вже нема, моя матусю!

Настя. Ти ж це як вже мені відповідаєш?

Зінька. Так же, як ви питаєте!

Настя (до писаря). Бачите?.. Я ж кажу, що можуть подумати невіть що! От перша Зінька…

Писар. Зеніда Андреєвна можуть обсудить по нашим літам… Сравніть і то довольно за глаза, што ви как мамаша, а я как синок!

Настя (убік). Ой хитрий! (До нього). То я вже вас не буду звати Мануйлом Соловеїчом, а синочком. (Сміється). Тільки цілуватися ненавиджу!

Писар. Зеніда Андреєвна, будьте настолько добри, настолько я вас прошу, об’яснітє: отчего ви не в общей кавалькаде?