Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 17

Зінька. Обійдетесь і без нас!

Настя, її діло клопотати та порядкувати. Еге, доню, ти клопочи, порядкуй, душко моя, а я в кунпанії посиджу…

Зінька. Пожиркуєте?

Настя. Як? (Убік). Вона ревнує! Недаром я постерегла. (До писаря). Ходімо до гурту.

Писар (гра на скрипці і співа).

І гулять будем,І пить будем,А смерть прийдеть —Помирать будем!..

Пішли.

Зінька (сама). Ач, стара, вже й зуби погнили, а їй зальоти на думці: заманулося на старість у гречку скакати! Всі праведні, всі безгрішні!».. Ох, коли б швидш у Київ!..

Ява 7

Самрось, писар, Настя і Зінька.

Самрось. Щоб моя жінка не потанцювала, як я того захочу! «Нікогда і вовік…» Буде танцювати й дріботіти!.. Кума-лавошниця нотної виводе. (Співа).

А на мене мій муж ворчить,Що у мене хвартух стирчить!..А моя жінка і через ноту виведе!

Писар. Самросей Сафронович! Позвольте вашу ручку. Ну і уважаю ж я вас, господи!..

Самрось (кричить). Во хрунт!

Писар (випинається). Рад стараться!

Самрось. Рівняйся, націляйся!.. Мамаша! Оце достометний чоловік. Я вже з ним побратався! Зінько, марш танцювати!

Настя. Чуєш, Зіню, що муж приказує!

Зінька. Не оглухла!

Настя. Потанцюй «ножнички» або «жидівочку»! Як я колись танцювала, господи, гарно!

Писар (до Самрося). Братєц! У вашої супруги голос херувими і серафими!.. Зеніда Андреєвна, краще воспойтє што-лібо!

Самрось. Зінько! Поцілуй мого побратима.

Писар. Позвольте, по-родственному!

Зінька (з криком). Не підступай! Коли б ти знав, який ти мерзенний, гидкий!..

Самрось (кричить). Цілуй!

Зінька (твердо). Ходім! Там при всіх поцілую!.. Наодинці, у закутку, не так смачно!.. Правда, матусю?

Пішли.

Ява 8

Роман (ввійшовши, довго ходить замислившись). Так, так!.. Я мушу розказати Хведоні все, все… Нехай вона своєю чистою душею зважить і зміркує!.. Вона непорочна, як дитя. «Устами дитяти глаголить сам бог!» І коли вона скаже, що я винен перед Зінькою, тоді… А все ж таки не хочу ані зерна таїти, розкажу!..

Ява 9

Зінька (вибігла з бокових дверей розчіпчана). Тут не перешкодять тобі вбити мене!..

Самрось (з пляшкою в руці, його держать). По морді дати моєму побратимові, моєму найлюбезному!..

Роман (схопив його за груди). Скажений, опам’ятайся!

Самрось. Пусти, уб’ю!

Зінька. Пусти його, Романе! Благаю тебе пусти!..

Ява 10

Ті ж, писар, старшина, Настя і всі гості.

Писар (до Самрося). Братєц, образумтесь! Я нікоторої обіди!.. Сестриця!..

Зінька. Підійди ближче! Підійди!.. Я тобі баньки видеру і пащеку роздеру!

Старшина. Такого коліна люде, а нікоторої образованості!

Роман (однявши пляшку у Самрося, пха його). Геть, п’яне барило!

Самрось. Не хочеться тільки заходжуватись…

Роман. Не хвались!

Настя. Ой Зіню, душко моя, як же таки так?

Зінька. Мовчіть, мамо! До серця доходе, все виявлю, все!.. Привселюдно виявлю!..

Настя. Господь з тобою, моя дитино!

Писар. Ну, мир! З чортзна-чого неприятності! Роман Сафронович, подайте друг другу руки – і амінь.

Роман. Ви що тут за мировий?

Писар. Я по-родственному!

Роман. Під три чорти!

Настя. Ну-ну, ти, болване! Це мій гость.